Розділ 34 Похорон

Вез послав Джареду палючий погляд.

— Бо я сама — жінка, — прошипіла я.

— Хто так вирішив?

— Ви, люди, так вирішили. Серед душ саме такі, як я, дають життя потомству. Хіба це не робить мене жінкою?

Така зухвала заява заскочила його зненацька. Я майже пишалася собою.

«Давно пора, — зловтішалася Мелані.— Він неправий і поводиться, як справжня свиня».

«Дякую».

«Ми, дівчата, маємо підтримувати одна одну».

— Про це ти нам ніколи не розповідала, — пробурмотів Вез, поки Джаред шукав, що б таке заперечити. — Як ви розмножуєтеся?

І тут оливкове обличчя Веза потемніло, так ніби він тільки-но усвідомив, що вимовив ці слова вголос.

— Ой… не відповідай, якщо… якщо я запитав щось непристойне.

Я розреготалася. Мій настрій гойдався, як маятник. Зараз на мене напав дурносміх, як це назвала Мелані.

— Ні… тут немає нічого… непристойного. На відміну від вас, у нас усе значно… простіше, — я знову засміялася й залилася густим рум’янцем — пригадалося, як складно це в людей.

«Не забивай голову дурницями».

«Я цього в тебе нахапалася», — нагадала я їй.

— Отже?.. — запитав Вез.

Я зітхнула.

— Тільки дехто з душ належить до… матерів. Ще не матерів навіть. Так нас називають, але це тільки означає, що в нас є потенціал… — згадавши про це, я знову посерйознішала. Матері в живих не лишаються — є тільки спомини про них.

— І в тебе є потенціалі — запитав Джаред.

Я знала, що зараз уважно слухають усі. Навіть Док відірвав вухо від Кайлових грудей.