Розділ 34 Похорон

Я не відповіла на запитання.

— Ми… чимось схожі на ваших бджіл чи мурашок. У нас багато-багато безстатевих членів родини — і одна матка…

— Матка? — перепитав Вез, витріщившись на мене.

— Не зовсім у тому сенсі. Просто на кожні п’ять-десять тисяч душ народжується одна матір. Іноді ще рідше. Чітких правил не існує.

— А скільки трутнів? — поцікавився Вез.

— Та ні, трутнів серед нас немає. Кажу ж вам, усе набагато простіше.

Всі чекали на подальші пояснення. Я ковтнула. Не варто було піднімати цю тему. Мені більше не хотілося про це говорити. Ну то й що — хай Джаред і далі називає мене «істотою»…

Всі досі чекали. Я насупилася, а тоді заговорила:

— Матері… діляться. Кожна… клітина, якщо так можна сказати, адже наша будова відрізняється від вашої, стає новою душею. Кожна нова душа несе в собі частинку материнської пам’яті — частинка матері залишається жити.

— Скільки у матері клітин? — запитав Док зацікавлено. — Скільки народжується нових душ?

Я знизала плечима.

— Приблизно мільйон.

Очі слухачів розширилися від страху. Коли Вез відсунувся від мене, я постаралася притлумити образу.

Док тихенько присвиснув. Він єдиний досі зацікавлено чекав на продовження. На обличчях Аарона й Енді майнула тривога. Вони ще в житті не були на моїх уроках. Навіть ніколи не чули, щоб я так багато балакала.

— Коли це стається? Що виступає каталізатором? — запитав Док.

— Це вибір. Добровільний вибір, — пояснила я. — Це єдиний раз, коли ми свідомо обираємо смерть. Заради нового покоління.

— І ти можеш зробити вибір просто зараз — поділитися на клітини і все?

— Не все, але приблизно так.

— Це складно?

— Складно прийняти рішення. А сам процес… болісний.