Розділ 34 Похорон

Кайл навіть не дивився в наш бік. Я бачила його профіль: праве око запливло і майже не розплющувалося.

— Волтер помер людиною, — мовив Кайл. — Жоден із нас не сміє просити більшого, — з цими словами він кинув у яму жменьку землі.

А тоді приєднався до решти.

Джаред стояв поруч із ним. Він зробив кілька кроків і опинився біля Волтерової могили.

— Волтер був найдобрішою в світі людиною. Жоден із нас не зрівняється з ним, — і Джаред кинув свою жменьку.

Вперед вийшов Джеймі, і Джаред поплескав його по плечу, коли той проходив повз.

— Волтер був сміливий, — мовив Джеймі.— Він не боявся померти, він не боявся жити, а ще… він не боявся вірити… Він завжди вирішував сам, і вирішував правильно, — Джеймі кинув жменьку землі у могилу. Розвернувся й рушив назад, не відводячи від мене погляду.

— Твоя черга, — прошепотів він, порівнявшись зі мною.

Енді з лопатою в руках уже прямував до могили.

— Заждіть, — сказав Джеймі тихо, але в тиші голос його пролунав чітко. — Ванда та Іян іще не попрощалися.

Шерегою прокотилося невдоволене бурчання. У голові в мене все перемішалося.

— Давайте проявимо бодай крихту поваги, — мовив Джеб голосніше, ніж Джеймі. Для мене його слова прозвучали занадто гучно.

Моїм першим пориванням було махнути Енді, щоб він продовжував почате, й попросити Іяна забрати мене геть. Це ж людська жалоба, а не моя.

Але я також була в жалобі. До того ж мені було що сказати.

— Іяне, допоможи мені набрати жменьку піску.

Іян присів навпочіпки, і я згребла дрібні камінчики. Тоді він усадовив мене собі на коліно і теж набрав землі. Він випростався і доправив мене до краю могили.

Я не бачила дна могили. Вона зяяла чорною дірою попід навислою скелею і здавалася бездонною.

Іян заговорив перший:

— У Волтері поєдналося все найкраще і найдобріше, що може бути в людині,— мовив він і сипнув пісок у діру. Минуло кілька секунд, перш ніж я почула, як той зашурхотів об дно.

Іян поглянув на мене.