Розділ 31 Потреба

— Утамуй біль, Гледис, утамуй біль! — благав Волтер. Я витирала піт із його обличчя, а він без упину стискав мені долоню.

Здавалося, що час сповільнився і врешті зовсім зупинився; чорна ніч тягнулася нескінченно довго. Волтер кричав дедалі частіше й нестерпніше.

Мелані не давалася чути, знаючи, що з неї користі мало. Я б також сховалася, якби Волтер так сильно не потребував мене. Нарешті в голові немає нікого, крім мене, — хіба не цього я завжди хотіла? То чому ж мені так самотньо?

Поступово крізь тріщини в стелі почало проникати тьмяне сіре світло. Я дрімала, бо крики Волтера не давали поринути в глибокий сон. Поруч хропів Док. Я була рада, що він бодай на якийсь час відключився.

Я не чула, як увійшов Джаред, — у напівсні мурмотала до Волтера заспокійливі слова.

— Я тут, я тут, — бурмотіла я, коли він кликав дружину. — Ш-ш-ш, усе гаразд.

Слова були безглузді. Я казала, аби щось казати: від звуку мого голосу Волтер заспокоювався.

Не знаю, скільки Джаред спостерігав за мною і Волтером, перш ніж я звернула на це увагу. Мабуть, досить довго. Я чекала, що його першою реакцією буде злість, та коли він заговорив, голос його був урівноважений.

— Доку, — мовив він, і я почула, як він труснув сусіднє ліжко. — Доку, прокидайтеся.

Я відсмикнула руку, зовсім дезорієнтована, і побачила обличчя Джареда — обличчя людини, якій безпомильно належав цей голос.

Джаред трусив сонного Дока за плече, але дивився на мене. В тьмяному світлі було неможливо прочитати вираз його очей. Обличчя було геть порожнє.

Мелані миттю оживилася. Вона вбирала його риси, намагаючись прочитати думки, що ховалися за непроникною маскою.

— Гледис! Не йди! Не треба! — від пронизливого зойку Волтера Док підскочив, мало не перекинувши ліжко.

Я крутнулася до Волтера і вклала в його нетерплячі пальці свою пом’яту руку.

— Ш-ш-ш! Я тут, Волтере. Я нікуди не піду. Нікуди, обіцяю.

Він затих — тепер він хникав, як немовля. Я витерла йому чоло мокрою ганчіркою; його схлипування перейшли в зітхання.

— Що тут відбувається? — пробурмотів Джаред у мене за спиною.

— Вона — найдієвіше знеболювальне, кращого не знайти, — мовив Док.

— Що ж, я знайшов дещо краще, ніж приручена шукачка.

У мене всередині все обірвалося, і Мелані в моїй голові прошипіла: «Сліпий упертий бовдур! Скажеш йому, що сонце сідає на заході, і то не повірить».