Розділ 31 Потреба

— Що ж, до цього нам не звикати, — пробурмотів він.

— Точно. Просто доведеться залягти на дно на кілька днів, — запевнив його Брандт. Його очі знову заметалися по печері, зупиняючись час від часу на мені.— У вас є під рукою мотузка? — запитав він, а тоді потягнув із порожнього ліжка простирадло і почав обмацувати.

— Мотузка? — не розуміючи, перепитав Док.

— Для паразитки. Кайл велів мені її зв’язати.

Мої м’язи мимовільно напружилися; рука стиснула Волтерові пальці занадто сильно — він тоненько застогнав. Не зводячи очей із Брандтового суворого обличчя, я спробувала розслабитися. Брандт чекав на реакцію Дока.

— Ти прийшов сюди, щоб Ванду зв’язати? — мовив Док жорстко. — А чому ти гадаєш, що це потрібно?

— Та ну, Доку. Не будьте наївним. Тут у вас повно тріщин у стелі, та й дзеркальних металевих поверхонь також чимало… — Брандт тицьнув у шафу попід стіною. — Варто вам на секунду розслабитися, як вона одразу ж почне сигналізувати шукачці.

Я вражено хапнула ротом повітря — в тиші це почули всі.

— Бачиш? — мовив Брандт. — Я розгадав її план.

Я мало не загинула в пустелі, намагаючись утекти від безжальних булькатих очей шукачки, а він уявив собі, що я хочу підказати їй шлях сюди. І вбити Джеймі, Джареда, Джеба… Я ледь не задихнулася.

— Іди собі, Брандте, — мовив Док крижаним тоном. — Я нагляну за Бандою.

Брандт вигнув брову.

— Люди, та що з вами таке? З вами, з Іяном, з Труді, з іншими? Ви немов" загіпнотизовані. Якби не людські очі, я би подумав…

— Думай собі, що хочеш, Брандте, але не тут.

Брандт похитав головою.

— У мене завдання.

Док став між мною і Брандтом, схрестивши руки на грудях.

— Ти її не торкнешся.

Вдалині знову заторохкотіли лопаті гелікоптера. Ми всі завмерли й затамували подих, аж поки шум не віддалився.

Коли знову стало тихо, Брандт похитав головою. Він не мовив і слова; просто підійшов до столу і взяв Докове крісло. Переніс його до стіни біля шафи, гримнув на долівку, а тоді плюхнувся на нього всією своєю вагою, аж металеві ніжки заскреготали об камінь. Нахилився вперед, склавши руки на колінах, і витріщився на мене. Стерв’ятник, який чекає, поки заєць нарешті здохне.