Розділ 31 Потреба

Але Доку було байдуже, зараз він дбав не про мене.

— Ти щось приніс!

— Морфій. Зовсім небагато. Я би з’явився швидше, якби шукачі з вертольотом не затримали.

Док негайно взявся до діла. Зашелестів папір, і Док схвильовано скрикнув:

— Джареде, ти просто чародій!

— Доку, хвилинку…

Але Док уже був біля мене, його вимучене обличчя світилося надією. Він увігнав гостру голку у Волтерову руку — саме в ту, яку я тримала. Я відвернулася. Як можна застромлювати щось під шкіру!

Однак результат не забарився. За півхвилини Волтерове тіло розслабилося й обм’якло на тоненькому матраці. Хрипке пришвидшене дихання сповільнилося й притихло. Стиснуті пальці розімкнулися, вивільняючи мою долоню.

Правою рукою я почала масажувати ліву, намагаючись відновити кровообіг у пальцях. По шкірі побігли голочки.

— Е-е-е… Доку, взагалі-то тут недосить, — пробурмотів Джаред.

Я вперше відвела погляд від Волтерового нарешті умиротвореного обличчя. Джаред стояв до мене спиною, а в очах Дока був подив.

— Досить для чого? Я не збираюся запасатись на чорний день, Джареде. Можливо, скоро ми пожалкуємо, що витратили все, але я не збираюся дивитися на муки Волтера, коли їм можна зарадити.

— Я про інше, — сказав Джаред. Так наче він щось довго й ретельно обмірковував. Голос був повільний і рівний.

Док збентежено насупився.

— Морфію вистачить на три, можливо, чотири дні,— мовив Джаред. — Якщо ви даватимете його дозами.

Я не розуміла, до чого вів Джаред, а Док одразу здогадався.

— А, — зітхнув він. Подивився на Волтера, і на очі йому набігли сльози. Він розтулив рота, ніби хотів заговорити, але промовчав.

Мені хотілось дізнатися, про що це вони, але Джаредова присутність якимось дивним чином позбавляла мене дару мовлення, повертала стриманість, потреби в якій начебто вже не було.

— Ви його не врятуєте, Доку, — хіба що від болю.

— Знаю, — мовив Док. Голос його зірвався, він насилу стримав схлип. — Ти правий.