Розділ 19 Розлука

— Бувай, Джареде.

Потому як Іян пішов, Джаред іще довго не міг розслабитися. Спочатку він сновигав туди-сюди перед отвором, а потім усівся на матраці, затуливши мені світло, і щось сам до себе безтямно бубонів. Я вирішила не чекати, поки він засне, і розтягнулася, наскільки було можна, на увігнутій долівці. Мої рухи сполохали його — він підскочив і знову почав бубоніти.

— «Винним», — шкулько пробурчав він. — Дозволив їй розчулити себе. Як Джеба, як Джеймі. Так не може тривати. Нерозумно залишати її в живих.

У мене по шкірі мурахи поповзли, але я постаралася не зважати. Якби я панікувала щоразу, коли Джаред надумає мене убити, то не мала б ні хвилини спокою. Я перевернулася на живіт, аби вигнути спину в інший бік. Джаред знову сполошився, а потім затих і, певно, досі снував свої думи, коли я нарешті поринула в сон.

Коли я прокинулася, Джаред сидів на матраці у полі мого зору, ліктями на колінах, спершись рукою на кулак.

У мене зовсім не було відчуття, що я поспала годину-другу, але водночас я була надто вимучена, аби намагатися заснути знову. Натомість мене непокоїв нещодавній Іянів візит, бо тепер, після його дивної реакції, Джаред старатиметься ще дужче ізолювати мене від світу. Краще б те почуття провини Іян тримав при собі. Якщо він знав, що здатний на такі відчуття, то навіщо душив мене, коли на те пішло? Мелані також розізлилася на Іяна і переживала через можливі наслідки його докорів сумління.

За декілька хвилин наші тривожні роздуми перебив вигук.

— Це я, — почувся голос Джеба. — Спокійно.

Джаред підняв рушницю.

— Ану, малий, давай, пристрель мене. Ну ж бо! — з кожним словом голос Джеба лунав дедалі ближче.

Джаред зітхнув і опустив рушницю.

— Будь ласка, йдіть звідси.

— Треба побалакати, — сказав Джеб і важко пирхнув, присівши на землю навпроти Джареда. — Гей, привіт! — гукнув він, киваючи до мене.

— Не люблю я цього, — пробурчав Джаред.

— Ага.

— Іян розповів мені про шукачів.

— Я знаю. Щойно з ним говорив.

— Чудово. Тоді чого вам треба?

— Не стільки мені, як усім. Наша комора уже майже спорожніла. Слід серйозно поповнити запаси.

— О-о, — вимовив Джаред; це було зовсім не те, що він приготувався почути. Після короткої паузи він сказав: — Нехай Кайл піде.