Розділ «54»

«Ні,» відповів інший коротун.

Я зробив глибоку затяжку, потім поглянув на Керол Ломбард – міс Канзас.

Потім я перевів погляд на двох хлпців.

«Вона ваша. Я не хочу її. Вона ваша. Просто зайдіть на хвильку. Вип’ємо трохи вина. У старій-добрій 5 кімнаті.»

Вони не відповіли. Я трохи похитнувся, віскі й вино саме змагалися всередині мене. Сигарета висіла на кінчику моїх губ і я пахкав нею. Я так і залишив її висіти.

Я знав про стилети. За той короткий час, що я пробув там, я встиг двічі побачити їх у дії. Якось із вікна своєї кімнати, виглядаючи на звуки сирени, я побачив тіло під своїм вікном, що лежало під ліхтарем на залитому місячним сяйвом тротуарі Темпл стріт. І ще одного разу ще однин труп. Першого разу то був білий чоловік, другого – один із них. І щоразу кров стікала по мостовій, справжня кров, що текла до стічної канави і продовжувала свій беззмістовний, тупий шлях там… стільки крові з однієї людини.

«Ну що ж, друзі мої,» сказав я їм, «не ображайтеся. Тоді я питиму сам…»

Я розвернувся й попрямував до сходів.

«Містере Чінаскі,» почув я голос місіс Канзас.

Я повернувся і поглянув на неї та  двох її маленьких друзів по бокам.

«Ідіть у свою кімнату й проспіться. А якщо ви продовжуватимете буянити, я викличу поліцію.»

Я розвернувся й пішов сходами угору.

Ніде нема життя, нема життя ні в цьому місті, ні взагалі ніде в цьому нудному існуванні…

Мої двері були відчинені. Я зайшов. В мене лишалася ще десь третина пляшки вина.

Може у шафі є ще одна?

Я відчинив шафу. Пляшки там не було. Зате там була купа десяток і двадцяток. Між парою брудних шкарпеток з дірками лежала звернута двадцятка; з-під комірця сорочки виглядала десятка; а в старому піджаку в кишені знайшлось іще десять баксів. Решта грошей валялась на підлозі.

Я підняв одну купюру, поклав її до кишені штанів, вийшов з кімнати, зачинив двері на замок і попрямував до бару.