Розділ «51»

«П’ють,» відповів Бекер.

Я поклав записку собі в кишеню…

Того ж вечора після обіду я прочитав Бекерове оповідання. Воно було хроше і мені стало заздрісно. Там ішлося про те, як він їхав уночі на велосипеді, доставляючи телеграму прекрасній жінці. Манера письма була об’єктивною і ясною, від нього віяло пристойністю. Бекер стверджував, що рівнявся на Томаса Вулфа, та він не перебільшував і не моралізував, як це робив сам Вулф. Там була чуттєвість, та вона не виділялася навмисно. Бекер умів писати і робив він це краще за мене.

Батьки купили мені друкарську машинку і я пробував писати оповідання, та всі вони були ніби пошматовані й сповнені гіркоти. Не те, щоб вони були дуже поганими, та здавалося, ніби їм чогось не вистачало, у них не було власного життя. Мої оповідання були темнішими за Бекерові, більш відчуженими, та не давали того ефекту. Ні, одна чи дві історії подіяли – як на мене – та в порівнянні з Бекеровими здавалося, ніби вони безсило падали долі замість того, аби вести вперед. Очевидно, Бекер був кращий. Може, варто спобувати малювати.

Я дочекався поки старі заснули. Батько завжди голосно хропів. Коли я почув його, то відчинив вікно й вислизнув попід кущ. Я потрапив на сусідську доріжку й покрався у темряві. Я пройшов по Лонгвуд до 21 вулиці, звернув направо, потім вгору по Веств’ю до кінцевої зупинки «W». Я опустив жетон, зайшов до вагону, сів і закурив. Якщо Бекерові друзі такі ж класні, як і його оповідання, то нічка обіцяє бути веселою.

Коли я прийшов за вказаною адресою, Бекер був уже там. Його друзі сиділи на кухні. Ми познайомились. Там були Гарі, Лана, Гобблз[23], Смердючка, Маршбьорд, Еліс, Догфейс і Різник. Всі вони сиділи навколо великого столу. Гарі мав якусь законну роботу, вони з Бекером були тут єдині працевлаштовані. Лана була дружиною Гарі, Гобблз, їхній маленький син, сидів на дитячому стільчику. Лана була там єдиною жінкою. Коли мене представили їй, вона поглянула на мене й посміхнулася. Всі вони були молоді, худі й пихкали самокрутками.

«Бекер нам про тебе розповідав,» сказав Гарі. «Він казав, що ти письменник.»

«У мене є машинка.»

«Напишеш про нас?» запитав Смердючка.

«Краще вип’ю.»

«Добре. Ми влаштовуємо змагання з випивки. Маєш якісь гроші?» запитав Смердючка.

«Два долари…»

«ОК, ставка два долари. Будь ласка, робимо ставки!» сказав Гарі.

Разом вийшло вісімнадцять доларів. Гроші спокусливо лежали на столі. Дістали пляшку й чарки.

«Бекер казав, що ти вважаєш себе крутим хлопцем. Ти дійсно крутий?»

«Атож.»

«Ну що ж, зараз побачимо…»

Світло на кухні було дуже яскравим. У них було чисте віскі. Темно-коричневе віскі. Гарі розлив напої. Яка краса. Я не міг дочекатися. Радіо було увімкнене. О, Джоні, о Джоні, як ти міг полюбити! наспівував хтось.

«Поїхали!» скомандував Гарі.

Я не міг програти. Я міг би пити цілими днями. Мені завжди було мало.