TextBook «Кинь мені м’яч,» сказав він Реду.
«Для чого?»
«Хочу перевірити чи зможу його упіймати.»
«Мені байдуже можеш ти його упіймати чи ні.»
«Кинь мені м’яча!»
«У нього тільки одна рука,» сказав я. «Не чіпляйся до нього.»
«Не лізь не у свої справи, мавпо!» Він повернувся до Реда. «Кинь мені м’яча.»
«Іди до дідька!» відказав Ред.
«Заберіть у них м’яч!» скомандував здоровань решті. Вони побігли на нас. Ред розвернувся й закинув м’яч на дах свого будинку. Дах був похилий, тому м’яч покотився назад, проте зачепився за ринву. Хлопці накинулись на нас. П’ятеро проти двох, подумав я, у нас нема шансів. Я отримав удар у скроню, замахнувся у відповідь і промазав. Хтось дав мені копняка. Це було дуже боляче, спина аж запекла. Раптом я почув дивний звук, схожий на постріл із рушниці, а потім один з хлопців упав, тримаючись за лоб.
«Чорт,» крикнув він, «мені череп розтрощили!»
Я бачив Реда, що стояв посеред газону. Здоровою рукою він тримав протез за зап’ястя. Було схоже, ніби він тримає кийок. Він ще раз махнув. Пролунав іще один постріл і ще один хлопець упав на землю. Я відчув приплив сміливості й зацідив одному просто в зуби. Я бачив як розбилася його губа і по підборіддю заюшила кров. Двоє, що залишились утекли геть. Потім здоровань, що повалився першим, підвівся, разом з ним устав іще один. Вони трималися за голови. Хлопець із розбитою губою стояв біля них. Вони відступили разом. Коли вони відійшли на безпечну відстань, здоровань розвернувся і сказав, «Ми ще повернемось!»
Ред погнався за ними, а я побіг за Редом. Вони почали тікати і ми гналися за ними, аж поки вони не зникли за рогом. Ми пішли назад і дістали з гаража драбину. Ми зняли м’яч і продовжили кидати його один одному…
Якось у суботу ми з Редом вирішили сходити в басейн на Біміні Стріт. Ред був дивним хлопцем. Він мало говорив, проте і я говорив небагато, тож ми поладнали. Все-одно не було про що балакти. Єдиним, про що я його колись запитав, була його школа й він відповів, що то була спеціальна школа і що вона коштувала його батькові певну суму.
Ми прийшли до басейну щойно по обіді, вибрали собі шафки й роздяглися. Плавки вже були на нас, під штанами. Потім Ред зняв свою руку й поклав до шафки. Після бійки я вперше побачив його без протеза. Я намагався не дивитися на його руку, що закінчувалася на рівні ліктя. Ми підійшли до місця, де треба дезинфікувати ноги в хлоровому розчині. Він смердів, проте запобігав поширенню грибка. Потім ми підійшли до басейну і стрибнули у воду. Вона також смерділа і як тільки я зайшов у неї, відразу ж попісяв. У басейні були люди різного віку – чоловіки й жінки, хлопчики й дівчатка. Реду подобалася вода. Він постійно пірнав і виринав. Потім він присів і підплив до мене. Він виплюнув воду. Я спробував поплавати. Я не міг не помічати Редової напівруки, не міг не дивитися на неї. Я постійно поглядав на неї, коли думав, що він не бачить цього. Вона закінчувалася на лікті, дещо заокруглена, і я бачив маленькі пальчики. Я не хотів на них дивитися, проте не міг інакше, мені здалось, що їх було всього три чи чотири, дуже маленьких. Вони були червоні і на кожному з них був маленький ніготь. Більшими вони не виростали; це було все. Мені не хотілося про це думати. Я пірнув. Я хотів налякати Реда. Я хотів схопити його ззаду за ноги. Я натикнувся на щось м’яке. Я відчув його обличчям. Це була дупа товстухи. Я відчув як вона схопила мене за волосся й витягла з води. На ній був блакитний купальний чепчик, зав’язанй навколо пдборіддя, мотузок якого в’їдався прямо в її плоть. На передніх зубах у неї були коронки а її подих смердів часником.
«Ах ти ж малий збоченець! Хотів стягти з мене труси, ге?»
Я вирвався і позадкував. Вона послідувала за мною, наступаючи й створюючи приливні хвилі своїми обвислими грудями.
«Ти малий гівнюк. Хочеш посмоктати мої цицьки? Ти ж збоченець, правда? Хочеш з’їсти моє лайно, маленький збоченцю?»
Я відійшов на більшу глибину. Я задкував, ступаючи кінчиками пальців. Я наковтався трохи води. А ця баба-пароплав і не думала зупинялась. Мені вже нікуди було відступати. Вона наздогнала мене. Її очі були бліді й порожні, в них не було кольору. Я відчув її тіло своїм.
«Помацай мою пизду,» сказала вона. «Я знаю, ти цього хочеш, тож давай, помацай її. Давай, давай!»
Вона чекала.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сендвіч із шинкою» автора Чарльз Буковскі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „15“ на сторінці 3. Приємного читання.