Розділ «31»

— Я мушу поговорити з Кассі, — пролебеділа вона. — Сказати їй дещо важливе.

— Еге ж, — пирхнула жінка. — Певно, що важливе, судячи із твого зросту. А Кассі немає. Поїхала з батьком до Верхнього Глена, а онде яка суне буря — хтозна тепер, коли вони вернуться. Сідай.

Нен примостилася на зламанім стільці. Вона знала, що люди в рибальському селищі бідні, проте й гадки не мала, що вони такі бідні. Нен чула, що пані Фітч із Глена теж бідна, та її дім був так само охайний і гарний, як Інглсайд. Авжеж, усі знали, що Шестипалий Джиммі пропиває кожен цент… І тут вона мала жити!

«Я все-таки спробую тут прибрати», — згорьовано думала Нен. Тепер їй було геть сумно. Палкий вогонь самопожертви, який підносив її дух, уже згас.

— Нащо тобі Кассі? — поцікавилася пані Шестипала, витираючи брудне лице немовляти ще бруднішим фартухом. — Коли щодо того концерту недільної школи — то вона не піде, і квит. У неї й плаття доброго нема. Де я візьму їй вдяганку, я вас питаю?

— Ні, це не щодо концерту, — понуро мовила Нен. Вона відчувала, що може розповісти всю історію: так чи так пані Томас про це дізнається. — Я прийшла сказати… сказати… що я — це вона, а вона — це я.

Навряд чи пані Шестипалу слід було винуватити в тім, що це пояснення здалося їй незрозумілим.

— Чи ти здуріла? — мовила вона. — Що ти верзеш?

Нен підвела голову. Найгірше було позаду.

— Я хочу сказати… що Кассі і я народились одної ночі… і нянька підмінила нас, бо хотіла помститися мамі… і Кассі має жити в Інглсайді… і мати привілеї.

Останній вислів Нен чула якось від учительки в недільній школі й тепер гадала, що він допоможе їй гідно завершити недолугу промову.

Пані Шестипала втупилася в малу прохачку.

— Це ти збожеволіла чи я? Не мели нісенітниць. Хто сказав тобі таке безглуздя?

— Дові Джонсон.

Пані Шестипала закинула скуйовджену голову й розсміялася. Вона була неохайна й убога, та мала веселий сріблистий сміх.

— Хто ж, як не вона? Я в її тітки все літо білизну прала, а те дівчисько — проноза добряча. Думає, це кумедно — людей морочити. Слухай-но, ти, панночко — як там тебе? — не вір усьому, що каже Дові, бо ще в неї потанцюєш.

— То це неправда? — охнула Нен.

— Та вже ж ні! Господи, ти, видно, геть простачка, як повірила! Кассі чи не на рік за тебе старша. Скажи хоч, як тебе звуть?

— Нен Блайт.

О, як чудово, що вона — справді Нен Блайт!