Розділ «15»

Сьюзен підвела очі з-над химерної трояндочки на мереживі й рішучо заявила:

— Не люблю я, коли старші так псують дітям життя.

— Можливо, якби Стелла закохалася в когось, то не зважала б на батькові заборони.

— Тут ви помиляєтеся, рибонько. Стелла ніколи не вийде за чоловіка, що не сподобається її батькові. І це не єдиний випадок, коли діти змушені власним щастям платити за примхи батьків. Узяти хоч Маршалового небожа, Олдена Черчилля. Мері, його матінка, як затялася щонайдовше не дозволити йому женитися. Вона ще впертіша за Річарда — якби їй бути флюгером, вона вказувала б на північ, коли вітер би віяв на південь. Бачте, ферма належить їй, доки Олден одружиться, а тоді вже відійде йому. Щойно Олден почне заглядатися на якусь дівчину, Мері тут-таки й покладе цьому край.

— Та чи все це її підступи, пані Еліот? — холодно запитала Сьюзен. — Дехто вважає Олдена баламутом. Я чула, що він любить пофліртувати.

— Олден вродливий юнак і дівчата самі за ним бігають, — відказала панна Корнелія. — Я нічого проти не маю, що він водить їх за носа й кидає — хай то буде для них наукою. Але траплялися й такі, що справді йому подобалися, і щоразу Мері нищила їхні стосунки на пню. Вона сама розповідала мені про це: казала, що зверталася до Біблії — Мері завжди й у всьому «звертається до Біблії» — і натрапляла на вірш, який нібито застерігав Олдена проти шлюбу. Мене ці її вигадки несосвітенно дратують. Чом би їй не ходити до церкви й не бути розумною істотою, як усі ми в Чотирьох Вітрах? Але ні, вона мусить вигадати собі власну релігію, котра полягатиме в тім, щоб «звертатися до Біблії». Торік у неї захворіла цінна кобила — куплена за чотириста доларів! — то замість викликати лобридзького ветеринара, вона «звернулася до Біблії» й там прочитала: «Господь дав, і Господь узяв. Нехай буде благословенне Господнє ім’я»[10]. Опісля цього ветеринара вона кликати не стала й кобила здохла. Уявіть собі, Енн, рибонько — тлумачити цей вірш у такий спосіб! Я називаю це святотатством. І я так відверто їй і сказала, а вона лише люто на мене глипнула. І телефон у себе вдома встановлювати не хоче. Щоразу, коли хтось їй про це каже, вона відповідає: «Невже ви думаєте, наче я розмовлятиму з якоюсь коробкою на стіні?»

Панна Корнелія вмовкла, задихана. Примхи зовиці раз по раз її нервували.

— Олден не такий, як його мати, — мовила Енн.

— Так, Олден удався в батька. Я не знала кращого чоловіка… зважаючи на те, які вони зазвичай бувають. Чого він узагалі побрався з Мері, жоден із Еліотів не збагнув. Хоча її сім’я, звісно, раділа, що вона так гарно віддалася — вічно їй мовби клепки бракувало, і височенна була, як тичка. Грошви за нею, певне, була тьма — її тітка Мері заповіла їй увесь свій статок, — але річ полягала не в тім: схоже, що Джордж Черчилль таки щиро закохався в неї. Хтозна, як Олден зносить її миші в голові, але він завжди був їй хорошим сином.

— А знаєте, що я подумала, панно Корнеліє? — пустотливо всміхнулася Енн. — Добре було б, якби Олден і Стелла сподобались одне одному, правда?

— Навряд чи це можливо, та якби й так, усе одно в них нічого не вийшло б. Мері геть би стала на дибки, щоб їм завадити, а Річард указав би на двері простому фермерові, попри те, що він і сам тепер фермер. Ну, але Стелла — не та дівчина, якою міг би захопитися Олден; йому подобаються рум’яні й сміхотливі. І Стелли не зацікавить юнак його типу. Я чула, за нею почав упадати новий лобридзький пастор.

— Отой анемічний і короткозорий? — запитала Енн.

— Та ще й банькатий, — докинула Сьюзен. — Це, мабуть, жахливо, коли він кидає ніжні погляди тими своїми очима.

— Зате він пресвітеріанин, — мовила панна Корнелія так, ніби це могло виправдати все інше. — Я мушу вже йти: відчуваю, що на вечірню росу мене починає гризти моя невралгія.

— Я проведу вас до воріт.

— Ви завжди немов королева в цій сукні, Енн, рибонько, — захоплено проказала панна Корнелія без жодного стосунку до попередньої теми.

Біля воріт Енн зустріла Оуена й Леслі Форд і привела їх на ґанок. Сьюзен зникла, щоб приготувати лимонад для Гілберта, який допіру приїхав додому, а з видолинку прибігли щасливі й уже трохи сонні діти.

— Ви щойно так страхітливо галасували, — мовив Гілберт. — Вас, напевно, чула вся околиця.

Персіс Форд, відкинувши назад свої товсті медвяно-золотаві коси, показала йому язик. Персіс користувалася особливо приязним ставленням «дядька Гіла».

— Ми бавилися в дервішів, які виють під час танку, тож нам, звісно, теж довелося вити, — пояснив Кеннет.