Розділ «15»

— Подивися, на що схожа твоя сорочка, — суворо мовила Леслі.

— Це я впав у пасочки Ді, — відповів задоволений Кеннет. Хлопчина терпіти не міг цих бездоганно білих, накрохмалених сорочок, які мама змушувала його вдягати, коли він ішов до Глена.

— Мамусю, — мовив Джем, — а ви дасте мені ті старі страусові пера, що лежать у нас на горищі? Я пришию їх до штанів. Завтра ми бавимося в цирк і я буду страусом. А ще нам потрібен слон.

— Чи знаєте ви, що харчі для слона коштують шістсот доларів на рік? — надзвичайно серйозно запитав Гілберт.

— Уявний слон нічого не коштує, — терпляче пояснив Джем.

— На щастя, у наших фантазіях ми можемо не заощаджувати, — засміялася Енн.

Волтер мовчав. Він утомився і радий був сісти на сходинку біля мами й покласти чорняву голівку їй на плече. Леслі, дивлячись на нього, думала, що перед нею лице генія, із відстороненим поглядом істоти з далекої зірки. Земля не була його рідним домом.

Ту золоту годину золотого дня сповнювало дивовижне щастя. З-над гавані линув м’який мелодійний виспів церковного дзвона. Місяць лишав візерунки на водній гладіні.

Дюни сріблилися в напівпрозорім тумані. У повітрі витав запах м’яти й паморочливо солодкий аромат невидимих троянд. І Енн, задивившись на галявину мрійливим поглядом сірих очей, досі юних, попри те, що вона була матір’ю шістьох дітлахів, думала, що немає у світі нічого більш витонченого й неземного, ніж молодий осокір у місячнім сяйві.

А тоді Енн замислилася про Стеллу Чейз та Олдена Черчилля, аж доки Гілберт запитав, про що вона думає.

— Я хочу випробувати себе у сватанні, — мовила Енн.

Гілберт з удаваним розпачем глянув на Оуена й Леслі.

— Я так боявся, що це виявиться знову. Я зробив усе, що міг, але природженої свахи не виправиш. У неї просто-таки жага до цієї справи. Кількість пар, які вона з’єднала, неймовірна. Я не міг би спати ночами з таким тягарем на своєму сумлінні.

— Але всі вони щасливі, — запротестувала Енн. — Щодо цього я справді вже стала експертом. Подумати лишень про всі ті шлюби, які я влаштувала… чи то здається, що влаштувала. Людовік Спід і Теодора Дікс, Стівен Кларк і Пріссі Гарднер, Джанет Світ і Джон Дуглас, професор Картер та Есмі Тейлор, Нора й Джим, Дові та Джарвіс…

— О так, це правда. Моя дружина, Оуене, ніколи не втрачає райдужних сподівань. Будяк, на її думку, може щомиті принести врожай інжиру. Певне, вона женитиме всіх між собою, аж доки подорослішає.

— Я думаю, вона посприяла ще одному шлюбові, — мовив Оуен, усміхаючись своїй дружині.

— Тільки не я, — враз відгукнулася Енн. — Винуватьте Гілберта. Я запевняла, що не слід робити операцію Джорджеві Муру. Кажеш, ти не міг би спати ночами? Я сама іноді прокидаюся в холодному поті, коли мені насниться, що я здобула гору в тій суперечці.

— Кажуть, що свахами бувають тільки щасливі жінки, тож це принаймні свідчить на мою користь, — усміхнувся Гілберт. — То які жертви в тебе на думці нині, Енн?

Проте Енн лише всміхнулася. Сватання вимагає проникливості й обачності, і є речі, яких не можна сказати навіть своєму чоловікові.