Розділ «Перевертень»

Теон сторожко пошкандибав од них геть. За стайнярським двором були сходи, рідко вживані замковим людом; саме туди його принесли ноги. Сходи були круті, зрадливі; Теон обережно видерся ними вгору і опинився на бойовому ході внутрішнього муру, але подалі від зброєносців та їхніх сніговиків. Ніхто не дозволяв йому тинятися замком вільно, але ніхто і не забороняв. Усередині мурів він ходив, де бажав.

Внутрішній мур Зимосічі був старіший та вищий з двох; стародавні сірі зубці здіймалися на сотню стоп над землею, на кожному повороті стояла чотирикутна башта. Зовнішній мур, поставлений за багато століть по тому, був на двадцять стоп нижчий, але товщий і в кращому стані. Замість чотирикутних башт він мав восьмикутні. Між двома мурами прокопано було рів — глибокий, широкий… і замерзлий. Замети снігу вже наповзали на його крижане дзеркало. Згори на мурах теж намело снігу; він заповнив прогалини між зубцями та надів м’яку білу шапку на верхівку кожної башти.

За мурами, скільки бачило око, світ обертався на суцільну білу пустку. Ліси, поля, королівський гостинець — усе потроху вкривалося м’якою світлою ковдрою. Ховалися рештки зимівника попід замком, ховалися чорні стіни, залишені Рамзаєвими людьми, що спалили всі домівки. «Сніговій залишив рани, сніговій їх і вкриє.» Але думка була хибна, небезпечна. Рамзай тепер був Болтон, а не Сніговій, більше ніколи не Сніговій.

Далі, серед ланів та вервечок горбів, колії королівського гостинця зовсім зникали, розчинялися у білому безмежжі. А сніг все летів і летів, безгучно сипався з незворушного неба. «Десь там мерзне і потерпає Станіс Баратеон.» Чи спробує князь Станіс узяти Зимосіч приступом? «Якщо спробує, його справу приречено.» Замок був надто могутній; навіть з замерзлим ровом споруди Зимосічі створювали грізні перепони нападникам. Теон захопив замок крадькома, виславши найкращих своїх людей перелізти мури і перепливти рів під покровом ночі. Захисники навіть не знали, що на них напали, доки не стало пізно. Станісові таке щастя вже не випадало.

Південський король міг спробувати відрізати замок від світу і вигубити голодом його залогу. Комори та підземні сховища Зимосічі стояли порожні. Болтон та його друзі Фреї привели крізь Перешийок довгий обоз, пані Турстан привезла чимало харчів та хуражу з Курганища, та й князь Мандерлі прибув з Білої Гавані з добрячим припасом… але військо було надто велике. Годувати стільки ротів — забракне будь-яких запасів. «Але й Станіс зі своїм військом сидітиме голодний. А ще замерзлий, з натертими і підтоптаними ногами. Як тут битися? Але хоч не хоч, снігопади і хурделиці штовхатимуть їх уперед, розпалюватимуть жагу якнайскоріше опинитися у замку.»

Сніг падав і на божегай, але танув, торкаючись землі. Під укритими білими шапками деревами земля обернулася на грузьке болото. Пасма туману висіли у повітрі, наче примари. «Навіщо я тут? Це ж не мої боги. Тут мені не місце.» Перед ним стояло серце-дерево — білий велетень з різьбленим обличчям і листям, схожим на скривавлені долоні. Тонка крига вкривала поверхню ставка попід оберегом. Теон опустився на коліна поруч із ним.

— Благаю, — пробурмотів він крізь зламані зуби. — Я ніколи не хотів…

Слова застрягали у горлянці.

— Врятуйте мене, — нарешті вичавилися слова. — Даруйте…

«Що дарувати? Силу? Мужність? Милість?» Сніг падав навколо, білий і тихий, байдужий до справ людей. Єдине, що чулося, були тихі віддалені схлипи. «Джейна, — подумав він. — Це вона схлипує у подружньому ліжку. Хто ще? Боги ж не плачуть. Хіба не так?»

Плач був надто моторошний, надто болісний — чути його було нестерпно. Теон ухопився за гілку, витягся на ноги, струсив сніг з колін і зачвалав назад до світла. «Зимосіч повниться привидами, — подумав він, — і я один з них.»

Коли Теон дістався дворища, там виросли ще сніговики. Щоб було кому очолити снігових вояків на стіні, зброєносці зліпили десяток снігових вельмож та воєвод. Один — найтовщий бачений Теоном сніговик — вочевидь, мав зображати князя Мандерлі. Однорукий міг бути лише Гарвудом Дужаком, снігова баба — Барбреєю Турстан, а найближчий до дверей, з бородою з бурульок — Хвойдорізом Умбером.

У трапезній кухарі роздавали ячневу юшку з яловичиною, заправлену морквою та цибулею, у миски з учорашнього черствого хліба. На підлогу летіли недоїдки для Рамзаєвих дівчаток та інших собак.

Дівчатка зраділи, побачивши Теона — вони знали його за запахом. Руда Джейна наскочила і почала лизати руки, Гелісента прослизнула під стіл і згорнулася біля ніг, гризучи кістку. То були хороші собаки; бавлячись із ними, легко забувалося, що кожну названо на честь дівчини, яку Рамзай уполював і замордував на смерть.

Попри втому, Теон знайшов у собі охоту з’їсти трохи юшки й запити пивом. Палата потроху наповнювалася гармидером. Крізь Мисливську браму повернулося двоє пластунів Руза Болтона; вони доповіли, що військо Станіса сповільнилося і тепер ледь повзе, бо великі дорожні румаки і бойові коні застрягають у снігу. Маленькі міцні бахмутики верховинних родів долають шлях певніше, розповідали пластуни, але верховинці не зважуються надто далеко відриватися уперед від головного війська. Князь Рамзай наказав Абелю заспівати якусь похідну пісню на честь Станіса, що потерпає у снігах. Бард знову взявся до лютні, а одна з його праль видурила в Кислого Алина меча і заходилася зображати, як люто Станіс рубає сніжинки.

Теон витріщався у рештки третього кухля, коли до палати стрімко ввійшла пані Турстан і послала по нього двох своїх панцирних слуг. Коли він постав перед помостом, пані роздивилася його з ніг до голови і пирхнула носом.

— Ти не знімав цього одягу від самого весілля?

— Так, мосьпані. Мені дали тільки його.

Це була наука, добре засвоєна ним у Жахокромі: брати те, що дають, і не прохати більше.

Пані Турстан, як зазвичай, мала на собі чорне, лише рукави були підбиті горностаєм. Високий жорсткий комір сукні окреслював обличчя.