Розділ «Мелісандра»

— Прилетів крук від пана Дениса Малістера, воєводи у Тіньовій Вежі, — мовив Джон Сніговій. — Його люди бачили вогні у горах на віддаленому кінці Кугави. Пан Денис вважає, що дичаки накопичують сили. Гадає, знову рушать Мостом Черепів.

— Можливо, дехто і рушить. — Чи могли черепи у видінні означати той міст? Мелісандрі чомусь здавалося, що ні. — Та якщо навіть так, їхній напад буде оманливим. Я бачила башти коло моря, які заливав чорно-кривавий приплив. Саме там буде завдано найтяжчого удару.

— У Східній Варті?

«А чи справді?» Мелісандра бачила Східну-Варту-біля-Моря разом із королем Станісом. Саме там його милість лишив королеву Селису та їхню доньку Ширену, збираючи лицарство для походу на замок Чорний. Башти у вогні були інакші, але з видіннями таке траплялося.

— Так, у Східній Варті, пане воєводо.

— Коли?

Вона розвела руками.

— Назавтра. За поворот місяця. За рік. Можливо, якщо діяти у відповідь, моє видіння можна зовсім відвернути.

«Бо інакше який зиск із тих видінь?»

— Добре, — мовив Сніговій.

Натовп за брамою зріс до півсотні ґав, коли жриця і князь-воєвода виникли з-під Стіни. Братчики скупчилися навколо. Кількох Мелісандра вже знала на ім’я: кухар Трипалий Гоб, Мулій з брудним яскраво-рудим волоссям, трохи недоумкуватий Овейн-Пришелепок, септон-п’яниця Келадор.

— Це правда, мосьпане? — запитав Трипалий Гоб.

— Хто там? — запитав Овейн-Пришелепок. — Хоч не Дивен?

— Хоч би не Гарт, — додав один із королевиних людей, котрого вона знала як Альф із Мокромулу. Він одним з перших змінив сім облудних богів на істинного Ра-Гльора. — Гарт — розумник, до нього дичакам руки короткі.

— Скільки їх? — запитав Мулій.

— Троє, — відповів Джон. — Чорний Джак, Волохатий Гал і Гарт.

Альф із Мокромулу розпачливо завив так, що мав прокинутися останній сонько у Тіньовій Вежі.

— Відведіть його до ліжка і примусьте випити гарячого вина, — наказав Джон Трипалому Гобові.

— Снігу-воєводо, — тихо мовила Мелісандра, — чи не пройдете зі мною до Король-Башти? Я маю показати вам іще дещо.

Якусь мить Джон роздивлявся її своїми холодними сірими очима. Правиця стиснулася у кулак, розтиснулася, знову стиснулася.