Розділ «Мелісандра»

Очі самого дичака звузилися. Сірі, тоді брунатні, знову сірі… Мелісандра бачила, як змінюється їхній колір із кожним миготінням рубіна.

— Вирізати очі — то Плакунова пристрасть. Сам каже: найкраща ґава — сліпа ґава. Інколи собі думаю, чи не кортить йому вирізати й власні — вони в нього завжди сльозаві та сверблять. Сніговій гадав, що вільний нарід обере собі за ватажка Тормунда — бо сам би його обрав. Йому сподобався Тормунд, а старому пройдисвітові припав до душі малий Джон. Та якщо за ватажка тепер Плакун… тоді справи кепські. І для Джона, і для нас.

Мелісандра поважно кивнула, наче приймаючи його слова до серця. Але Плакун насправді нічого не важив. Ніхто з цих дичаків не мав жодної ваги у майбутніх подіях. Пропащий, приречений люд, який мусить зникнути з лиця землі — так само, як діти лісу. Та певно, дичакові чути таке було не до душі, а зараз вона не хотіла його втратити.

— Чи добре ви знаєте північ?

Дичак прибрав ножа.

— Як усі, хто в наскоки ходить. Десь краще, десь гірше. Північ — вона таки чималенька. Про що йдеться?

— Про дівчинку, — відповіла жриця. — Дівчинку в сірому на коні, що помирає. Сестру Джона Сніговія.

Хто ще це може бути? Вона поспішає сюди по захист — принаймні у цьому Мелісандра помилитися не могла.

— Я бачила її в моїх вогнях, але тільки раз. Ми мусимо здобути довіру князя-воєводи, і єдиний спосіб — це врятувати її.

— Тобто щоб я її врятував? Князь-над-Кістками? — Дичак зареготав. — Ніхто, крім пришелепкуватих дурнів, не довіриться Торохкалові. А Сніговій не дурний. Якщо його сестру треба рятувати, він надішле своїх ґав. Я б так і зробив.

— Але він — не ви. Він проказав обітниці й живе за ними. Нічна Варта не втручається у чвари королівств. Але ви не з Варти. І можете зробити те, чого він не може.

— Якщо ваш твердолобий воєвода дозволить. Ваші вогні показали, де шукати те дівчисько?

— Я бачила воду. Глибоку, блакитну, тиху, з тонким шаром льоду, що тільки почав наростати. Вода тяглася і тяглася, скільки бачило око.

— Довгозеро. Що іще ви бачили навколо дівчинки?

— Пагорби. Ниви. Дерева. Якось бачила оленя. Камені. Вона тримається щонайдалі від сел та городців. Коли може, їде річищами струмків, щоб збити мисливців зі сліду.

Дичак насупився.

— Так воно складніше буде. Кажете, їде на північ? А озеро в неї на схід чи на захід?

Мелісандра заплющила очі, пригадуючи.

— На захід.

— Отже, не королівським гостинцем. Розумниця. З іншого боку менше пильних очей і більше криївок. Ще й таких, якими я теж свого часу…