— Того дня, коли ти виграєш у мене в цивасу, з моєї дупи полізуть черепахи. — Півмаестер посунув списників. — Гаразд, коротуне. Заклад прийнято.
Тиріон простягнув руку по дракона.
За три години карлик нарешті виповз нагору на чардак полегшити міхур. Качур саме допомагав Яндрі боротися з вітрилом, а Ізілья стояла при стерні. Сонце висіло низько над заростями очерету вздовж західного берега; відчувалися подуви свіжого вітру. «Міх вина б мені» — подумав карлик. Ноги йому судомило від сидіння на ослоні, а в голові так паморочилося, що він лише дивом не впав у річку.
— Йолло! — покликав Качур. — Де Хальдон?
— Заповз до ліжка, почуваючись трохи зле. У нього з дупи черепахи лізуть.
Він залишив лицаря міркувати над почутим і подерся драбиною вгору. На сході за скелястим островом густішала пітьма.
Саме там його знайшла септа Лемора.
— Чуєш бурю в повітрі, Хугоре Схиле? Попереду нас озеро Чингал, де нишпорять пірати. А далі лежить Смуток.
«Та не мій. Свій власний я ношу з собою, куди б не поїхав.» Він згадав Тайшу і спитав себе, де ж місце шльондрам. «Чому б не у Волантисі? Може, саме там я її знайду. Треба триматися своєї надії.» Але він не дуже розумів, що саме їй скаже. «Шкодую, що дозволив їм тебе зґвалтувати, кохана. Я ж думав, ти шльондра. Чи знайдеш ти у своєму серці пробачення для мене? Я ж так хочу повернутися до тієї хатини і нашого життя чоловіком та дружиною.»
Острів помалу зник позаду. Тиріон побачив на східному березі якісь руїни: скособочені стіни, розвалені вежі, розбиті бані дахів, ряди гнилих дерев’яних стовпів, забиті болотом та зарослі бурим мохом вулиці. «Ще одне мертве місто — вдесятеро більше за Гойян Дроге.» Тепер тут жили черепахи — величезні костогризи. Карлик бачив, як вони вигріваються на сонечку: важкі брунатні та чорні брили з зубчастими гребенями посередині панцирів. Кілька, побачивши «Соромливу діву», ковзнули у воду, лишаючи по собі рясиці на воді. Мабуть, купатися у цьому місці було не варто.
Відтак крізь покручені, притоплені дерева та широкі мокрі вулиці він уздрів сріблястий виблиск сонця на воді. «Ще одна річка, — миттю зрозумів він, — і теж втікає до Ройни.» Шмат землі між річками вужчав, руїни на ньому дедалі вивищувалися, і нарешті місто скінчилося на гострому розі, де стояли рештки неймовірно величезного палацу рожевого та зеленого мармуру. Зламані шпилі та провалені бані високо здіймалися над шерегою накритних арочних проходів. Тиріон побачив ще гризотних черепах, які спали у корабельнях, де колись, напевне, стояло з півсотні кораблів. Нарешті він зрозумів, де знаходиться. «Це палац Німерії, а навколо — все, що залишилося від її міста Ні Сар.»
— Йолло! — загукав Яндрі, коли «Соромлива діва» проминула гострий ріг. — Ану розкажи мені ще про ті вестероські річки, що більші за Матір Ройну!
— Та я ж не знав! — закричав карлик у відповідь. — У Семицарстві немає жодної річки завширшки навіть у половину цієї!
Нова річка, що приєдналася до головної течії, була схожа, наче сестра, на ту, якою вони спускалися — ту, котра сама ледве поступалася Мандерові або Тризубові.
— Оце Ні Сар, де Матір приголублює свою Свавільну Доньку — Нойну, — розказував Яндрі, — але й тут вона не розливається найширше, бо ще не стріла інших доньок. При озері Чингал у неї втікає Кохойна — Темнава Донька, повна золота і бурштину з Топора та шишок з Кохорської пущі. Південніше Матір зустрічає Льорулу — Усміхнену Доньку з Золотопілля. Там, де вони єднаються, колись стояв Кройян — місто веселощів і святкувань, де вулиці були з води, а будинки з золота. Тоді річка тече сама довгі версти на південь та схід, аж нарешті до неї підкрадається Сельору — Соромлива Донька, що ховає свою звивисту течію в очереті. Там Матір Ройна сягає такої ширини, що людина у човні на її середині не бачить жодного з берегів. Та ви й самі переконаєтеся, мій малий друже.
«Та побачу ж» — подумав карлик, аж раптом помітив рясиці попереду, за якихось три сажні перед човном. Він саме хотів показати їх Леморі, коли те, що було під водою, спливло і збурило хвилю, яка шалено захилитала усю «Соромливу діву».
То була ще одна черепаха — рогата, неймовірної величини. Її темно-зелений панцир був помережаний брунатними плямами, порослий водяним мохом та чорними річковими мушлями. Черепаха підняла голову та заревла — басовито, переливчасто, гучніше за будь-який чутий Тиріоном бойовий ріг.
— Благословення! — голосно кричала Ізілья, а щоками в неї текли струмки сліз. — Благословення на нас!
Качур щосили тюгукав, та й Молодий Гриф не пас задніх. На чардаку з’явився Хальдон, бажаючи дізнатися причину гармидеру, але запізно — велетенська черепаха вже зникла під водою.
— Чого ви тут галасуєте? — спитав Півмаестер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Танок з драконами» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тиріон“ на сторінці 8. Приємного читання.