Розділ «Тиріон»

— Іліріо не грає в цивасу.

«Не грає, — подумав карлик, — бо грає у гру престолів, де ти, Гриф і Качур — лише фігури, що ходять з його волі й так само при потребі віддаються у жертву. Як був відданий Візерис.»

— Тоді вина лягає на вас. Якщо я гратиму погано — значить, ви кепський учитель.

Півмаестер гигикнув.

— Я сумуватиму за тобою, Йолло, коли пірати перетнуть тобі горлянку.

— Та де ж ті всіма знані пірати? Я починаю думати, чи не вигадали їх ви з Іліріо.

— Вони найрясніше юрмляться річкою між Ар Ной та Смутком. Вище руїн Ар Ной на річці правлять кохорці, а нижче від Смутку панують галери Волантису. Та жодне з міст не проголошувало своїх прав на води між ними — саме тому вони і зробилися піратськими. Озеро Чингал має безліч островів, де розбійники ховаються у таємних печерах і надійних схронах. Ти готовий?

— До гри з вами? Жодних сумнівів. До піратів? Отут я маю сумніви, і вельми тяжкі.

Хальдон прибрав перепону. Кожен почав міркувати над початковим розташуванням супротивника.

— Ти дечого навчився, — мовив Півмаестер.

Тиріон ледве не схопив свого дракона, та роздумався. Минулої гри він вивів його надто рано і поставив під удар метавки.

— Якщо ми зустрінемо тих казкових піратів, я спробую приєднатися до них. Скажу, що мене звати Хугором Півмаестром.

Він посунув свого легкого вершника до Хальдонових гір. Хальдон відповів слоном.

— Ім’я «Хугор Півдурник» пасувало б тобі краще.

— Мені й половини моїх дурощів вистачить, щоб із вами рівнятися. — Тиріон висунув важкого вершника підтримати легкого. — Чи не хочете закластися на перемогу в грі?

Хальдон вигнув брову.

— Скільки?

— Грошей я не маю. Ми гратимемо на таємниці.

— Гриф мені язика виріже.

— Боїтеся? Я б теж боявся на вашому місці.