Розділ «Тиріон»

На «Соромливій діві» було чотири окремі бесіди. Одну поділяли Яндрі та Ізілья, в іншій жили удвох Гриф та Молодий Гриф. Септа Лемора мала окреме помешкання, і Хальдон теж. Хальдонове, до речі, було з-поміж усіх найбільше. Одна його стіна була загороджена книжковими полицями та кошиками, забитими старими сувоями та пергаменами; вздовж іншої шикувалися на риштунках рядки трунків, мастей та усілякого зілля. Золоте світло падало навскіс від хвилястої жовтої шибки круглого віконечка. З меблів тут було вузьке ліжко, стіл для письма, стілець, ослінчик та столик самого Півмаестра для циваси, заставлений різьбленими дерев’яними фігурами.

Урок почався з мов. Молодий Гриф розмовляв посполитою мовою так, наче з нею народився, вільно володів високовалірійською, суржиками Пентосу, Тирошу, Миру та Лису, а до них і торговельною говіркою жеглярів. Волантинська говірка була для нього новою так само, як для Тиріона, і щодня вони удвох намагалися вивчити кілька нових слів, а Хальдон виправляв їхні помилки. Меєринська виявилася важчою — її валірійські корені міцно застрягли у твердому ґрунті хрипкої, немилозвучної мови Старого Гісу.

— Треба мати бджолу в носі, щоб розмовляти гіскарською як належить, — пожалівся Тиріон.

Молодий Гриф зареготав, але Півмаестер сказав лише:

— Повторити.

Хлопець підкорився, хоча й закочував очі щоразу, як випльовував вибухові «ц» та «з». «Він має чутливіше вухо, ніж я, — неохоче визнав Тиріон, — хоча ладен закластися, мій язик поки що спритніший.»

Після мов прийшла черга геометрії. До неї хлопець виявив гірший хист, проте Хальдон був терплячим учителем, та й Тиріон зумів стати йому в пригоді. Свого часу він навчився таємниць квадратів, кіл та трикутників у батькових маестрів при Кастерлі-на-Скелі; зараз спогади повернулися до нього швидше, ніж він сподівався.

Коли настав час історії, Молодий Гриф почав соватися.

— Трохи раніше ми вивчали історію Волантису, — мовив до нього Хальдон. — Чи не розкажеш Йолло про різницю між тигром та слоном?

— Волантис є найстарішим з Дев’яти Вільних Міст, першою донькою Валірії, — відповів хлопець знудженим голосом. — Після Лиха волантинці забрали собі в голову, що мають право на спадок Вільноземства та є законними володарями усього світу. Але думки про те, в який саме спосіб досягти влади над світом, у них розділилися. Стара кров віддавала перевагу силі меча, тоді як купці та лихварі обстоювали торгівлю. Поки вони боролися за владу в місті, прибічники двох протилежних поглядів стали відомі як тигри та слони.

— Шальки терезів схилялися на бік тигрів упродовж майже століття після Лиха Валірії. Попервах тигри здобули чимало перемог. Волантинський флот захопив Лис, волантинське військо підкорило Мир. Протягом двох поколінь усіма трьома містами правили зсередини Чорних Стін. Але все скінчилося, коли тигри спробували проковтнути Тирош. Пентос став у війні на бік Тирошу, а з ним і вестероський штормовий король. Браавос дав лисенійським вигнанцям сотню бойових кораблів, з Дракон-Каменя прилетів на Чорному Жасі Аегон Таргарієн, а Мир та Лис підняли повстання. Війна лишила від Спірних Земель винищену пустку, а Лис та Мир звільнила від ярма. Тигри зазнали й інших поразок. Кораблі, надіслані прибрати до рук терени Валірії, зникли у Димливому морі. Кохор і Норвос подолали силу Волантису на Ройні у запеклих боях вогняних галер на озері Чингал. Зі сходу насунулися дотракійці, женучи перед собою простолюд з халуп та панство з маєтків, аж доки від Кохорської пущі до верхів’їв Сельору не простяглися самі лише трави та руїни. Століття завойовницьких змагань лишили Волантис розбитим, розореним і спустошеним. Саме тоді настав час слонів, і відтоді вони тримають владу в своїх руках. Буває, що якогось року тріархом обирають одного тигра, а буває, що й ні. Але загалом уже триста років містом правлять слони.

— Таки-так, — мовив Хальдон. — І хто ж нинішні тріархи?

— Малакво — тигр, Нієсос і Доніфос — слони.

— То яку науку ми маємо засвоїти з волантинської історії?

— Якщо хочеш підкорити світ, мусиш мати драконів.

Тиріон не зумів стримати сміху.

Згодом, коли Молодий Гриф пішов на чардак допомагати Яндрі з вітрилами та жердинами, Хальдон виставив столика для гри в цивасу. Тиріон, спостерігаючи різнокольоровими очима, зауважив:

— А хлопчина нівроку меткий на розум. Ви добре з ним вистаралися. Половина вестероського панства не зрівняється з ним у вченості — мушу визнати, на превеликий жаль для панства. Мови, історія, пісні та перекази, рахунок чисел… чи не занадто смаковите вариво для сина простого сердюка?

— У належних руках книга буває небезпечнішою за меч, — відповів Хальдон. — Спробуй цього разу опиратися упертіше, Йолло. Ти граєш у цивасу ще гірше, ніж стрибаєш через голову.

— Я дурю вас оманливим відчуттям безпеки, — відповів Тиріон, поки вони розставлялися кожен зі свого боку різьбленої дерев’яної перепони. — Ви гадаєте, що навчили мене цієї гри. Але ж не все у світі є тим, чим здається. Що як я навчився циваси в нашого володаря сирів? Ви про це не думали?