Розділ 9

— Є ще один варіант,— упевнено докинув він, перехилившись через стіл до мене. — Лейф міг там устряти в щось ризиковане. То великий континент, там увесь час коїться таке, що нам і не снилося. Наприклад, у політиці. В торгівлі зброєю. Будь-який рух потребує засобів, і торговці зброєю дуже не до вподоби правлячим генералам. Лейф з'явивсь у Швеції як грім на голову, нічого наперед не влаштувавши. Нерозважно, одне слово. Зрештою, міг собі дозволити, бо грошей йому не бракувало.

У Лейфа — гроші? Якщо вірити Інгрід і Гольмстрему, в нього мідяка за душею не було. Може, вважав за потрібне не плескати язиком про свої заробітки? Ну а Рунман був у курсі Лейфових справ, бо ж мали разом працювати. Могло бути...

— Вірогідний варіант,— згодився я. — Щось мусило критися за цим квапливим поверненням додому. Радше навіть — втечею. Напевно, втікав од помсти і все ж напіткав її. До речі, ви не знаєте когось на прізвище Веселтон? У розмові Лейф згадував його.

— Веселтон? Ні. Й не покликайтеся на мої слова,— застережливо звів руки Рунман. — Я лише сную припущення. Цілком імовірно, там, у Латинській Америці, трапилося таке, що змусило Лейфа виїхати. Хоча навряд щоб убивця ховався за тисячі кілометрів звідсіля, зробивши свою справу, а поліція не натрапила на його слід.

— Саме цього я й боюся. Якщо Лейф жив таким бурхливим життям у Мексиці й Бразилії, то цілком міг устряти в якусь халепу.

— Хто його зна. Мені Лейф видався дуже серйозною людиною, трішки нуднуватою, але надійною і цілеспрямованою. Саме такий, з яким я охоче співпрацював би. В четвер, перед моєю поїздкою за кордон, ми полуднували. Лейф був повен планів. Ось як буває: ми сиділи й не гадали, що нагряне біда. Це трагедія. Удар для його сестри.

— Лейф дав мені індіанську скульптурку і сказав, ніби має ще кілька таких. Він не говорив з вами про це?

— Ні. Ми балакали лише про камінці.

«Серйозний, цілеспрямований,— подумав я, коли Рунман проводжав мене до оббитих шкірою дверей. — Інші характеризували Лейфа зовсім навпаки».

Рунманова секретарка розщедрилася на професійну усмішку з-за столу, порожнього, як і в начальника. «Вони бодай щось роблять у цій конторі? Напевно, сидять отут і лише командують рухом вантажів. Купи-продай телексом».

— Панночко, ви б не допомогли мені викликати таксі? У такий час важкувато знайти вільне.

Поки старанно наманікюрені пальчики набирали номер, я глипнув соколиним оком через її плече, повз ясне волосся з темним окоренком при голові. І знайшов те, що шукав. У розгорнутому блокноті стояв напис великими літерами: Стіг Мартінсон. А під ним — телефонний номер.

Я скористався нагодою, вихопив авторучку й непомітно для неї похапцем записав номер на першому-ліпшому клапті паперу — картці з готелю в Кумлі.

— На жаль,— сказала секретарка, обернувшись до мене,— вільних авто немає.

— Як завжди. Нічого, зате зекономлюся на таксі. Дякую за послугу.

«Власне кажучи, сьогодні я здобув деякі дані,— майнуло мені, коли повертався до крамнички. — Та чи придадуться вони?»

У похмурому настрої я зняв з дверей табличку «Незабаром буду» і переглянув кореспонденцію. Коричневий конверт і лист. Рахунки, повідомлення. Полінувавшись розпечатувати, я поплентав на маленьку кухоньку, відділену лише шторою. Тут було тихо і спокійно. Оманлива ідилія, коли можна потрапити в лабети поліції. Клео спала у своєму кошику. Зволила тільки глянути на мене, коли я ввійшов, і знову заснула.

Я поставив воду, незле було б почаювати. Виглянув у вікно. Каштани наче забули про весну. Великі липкі бруньки досі дрімали, замкнувшись у собі. Сонця не було видно, холодний вітер ганяв клапті паперу.

Сівши у крісло з продавленим сидінням, я задумався, втомлено і в'яло. Чи варто гасати і розкопувати Лейфове минуле? Ніхто цього минулого не знав. Чи не бажав згадувати.

Я обмізковував результати моєї біганини за ввесь день. Від Інгрід довідався небагато нового. Що Лейфові не таланило в науці, що він жив у світі фантазій, обманюючи сам себе,— це я й так знав. Зате навіть не здогадувався про його дискотеку в Ріо. Додати до цього розповідь Маргрет про Лейфові зустрічі з непевними людьми, його загадкові зникнення, набиті подеколи грошима кишені — маєш підтвердження Рунманової думки, що Лейфа вколошкали за щось накоєне там. Якщо так, то шансів у мене жодних. Убивця-професіонал виконав свою роботу і, швидше за все, першим же рейсом вилетів із Швеції. Ніяких відбитків пальців, ніяких слідів. Лишень антиквар Гуман сидить, п'є за кілька метрів від жертви її віскі й жде поліцію.