Розділ 5

— Нема за що. Успіху вам! Почекайте, ще одне, коли вже ви зі мною сконтактувалися. Це стосується того званого обіду в п'ятницю, де у вас заболіла голова. Дайте мені, будь ласка, прізвище і адресу господаря. Це лише формальність.

Єнсон отримав потрібну інформацію, і я повагом поклав трубку. Начебто комісар задоволений. Напевно, не без підстав? Може, він зазнає садистичної насолоди, коли його жертва звивається й корчиться, нахромлена на гачок? Чи то пак — на блискучий меч правосуддя.

По шести гудках я почув голос у трубці.

— Слухаю. Берґґрен.

— Дуже перепрошую, але я мушу з вами поговорити. Звати мене Юган Гуман. Я був другом вашого брата Лейфа.

Тиша. Вона плаче? Чи це перешкоди на лінії?

— Ви знаєте... ви, напевно, знаєте, що він мертвий? — спитала вона так тихо, що я ледве розчув.

— Знаю. Мої вам найщиріші співчуття. Якраз про Лейфа я й хотів з вами поговорити.

— Навіщо?

— У п'ятницю він прийшов до мене, запросив на ленч... Увечері його вже не стало.

— Його вбили.

— Знаю. Оскільки я був один із останніх, хто бачив Лейфа живим, то поліція зацікавилася...

— Вони вважають, що ви?..

Інгрід змовкла.

— Так. Підозрюють, що Лейфа вбив я.

— То як ви дзвоните? Маю на увазі...

— Маєте на увазі, чому я не за гратами? Ну, поліція ще не до кінця впевнена. Видно, бракує доказів.

Знову тиша. Вважає мене божевільним? Диваком? Чи й тим, і тим разом?

— Панно Берґґрен, я мушу з вами побалакати. — Я відчув, як від розпачу тон мого голосу підвищився. — Зрозумійте, що я — головний підозрюваний у вбивстві вашого брата. Я повинен знайти справжнього вбивцю, поки поліція мене ще не схопила.

— Але ж я не знаю, хто вбив Лейфа.