Розділ 5

Ще глибше втиснувся у фотель. Хто мені повірить? Така версія видасться надуманою. Ложка по обіді.

Ну а мотив убивства? Лейфові доколумбівські скарби мистецтва? Їх же там, напевно, безліч, на вулиці Кіндстугатан, чотири?

Я знову зітхнув. Маю шукати голку в копиці сіна. Нічого не дадуть отакі посиденьки і розмірковування. Треба діяти. Насамперед обов'язково слід вивідати всі Лейфові зв'язки, його друзів і знайомих. З'ясувати, чи не було в когось причини щось замишляти проти нього. Попорпатись у Лейфовому минулому. Довідатися, чому він виїхав із Бразилії. Длубатися, ритись, поки випливе на поверхню мотив.

Я підійшов до стереопрогравача, мого, вважай, єдиного предмета розкоші, й поставив органний концерт Гайдна. Ніщо так не заспокоює й не знімає стреси, як класична музика. Принаймні мене. Музика затуляє своєю мерехтливою чародійною завісою сірість і метушню буднів. А ось Клео пряде хвостом, не поділяючи мого захоплення прекрасним. Видно, її вуха надто ніжні й чутливі.

Позаяк Лейф перебував у Швеції лише якийсь тиждень, то неважко буде зорієнтуватись у його найближчому оточенні. Ось тільки з чого почати? Кого розпитувати? Де той кінець нитки у клубку?

Я задивився на невеличкий майдан зі святим Георгієм і драконом коло його ніг. За вікном насувалася пітьма. Ген за Юрґорденом по воді прудко повзуть вогні. То це вже пором ходить? Правда, весна цього року рання, вже кілька тижнів як скресла крига, попливши, під напором буйних талих меларенських вод, у Балтику.

Еге ж, кінець нитки. Безумовно, почну з Лейфової сестри. Живе вона десь у Юршгольмі. Ось тільки імені не знаю.

Я взяв телефонний довідник і на арапа набрав номер поліції. Пощастило, застав Єнсона. По дратівливих тріскотаннях і перемиканнях мене з ним з'єднали.

— Добрий вечір, пане Гуман,— добродушно озвався комісар. Я фізично відчував, як він потирає руки. — Ви щось забули повідомити?

«Гадає, я зателефонував, аби зізнатися»,— подумав я. У мене пересохло в горлі. Нервово відкашлявся.

— Прошу пробачення, що потурбував, але я б хотів знати адресу та ім'я Берґґренової сестри. І телефонний номер.

На тому кінці дроту — тиша.

— Так-так,— порушив її Єнсон. — А навіщо вам це, дозвольте поцікавитися?

— Хочу знайти вбивцю. Мушу побалакати з кимось, хто знав Лейфа і його оточення.

— Хочете побавитись у приватного детектива?

— А хіба це забороняється? — огризнувся я. — Поліція вже вважає мене вбивцею. Мені залишається одне: знайти справжнього злочинця.

— Ну навіщо так? Я розумував суто гіпотетично. Погодьтеся: якщо хтось перебував на місці злочину в час його скоєння, то ми мусимо вжити належних заходів.

— Я це розумію. І непокоюся з цілком зрозумілої причини. Тому, якщо ви не проти, прошу дати мені координати Лейфової сестри.

— Не проти. Навпаки. Заждіть-но хвилинку... Угу, ось вона. Панна Інгрід Берґґрен. Місце мешкання — Юршгольм, вулиця Слейпнерстіґен, сім. Десь у мене був її телефон, та не знаю, куди заподівся. Гадаю, ви його легко знайдете у довіднику.

— Спасибі вам.