Розділ 21

— Статуї, статуї,— задумливо проказав я, підсунувши їй канапки. — Власне, чому ти сказала мені неправду про ту індіанську статуетку, що стояла у твоїй спальні? Це ж, очевидно, ти дала оголошення в газету про пропажу?

Інгрід кивнула.

— Я б не брехала, але Лейф сказав, що ця статуетка дуже стара та цінна і хтось уже пробував украсти її в нього. Тому він хотів, щоб я її зберігала. Наполягав, щоб нікому про неї не прохопилась. Лейф залишив її у вечір своєї смерти.

— Ти сказала комусь про того божка?

— Лише Андерсові. Зрештою, він сам його побачив.

У кухні задзвенів сигнал. Страва готова. Я поставив на стіл вино «Шато Жаке» і цю запіканку. Плеснув у долоні.

— Прошу вас.

Було видно, що стіл їй подобається. Недарма я попритягав усе найкраще з крамниці: два куверти столового срібла, шліфований кришталь, ост-індську порцеляну на білому обрусі.

Коли не лишилося й сліду по грушках і ґоргонцолі, допіру тоді я повернувся до розмови про Лейфа і Андерса. Поділився з Інгрід міркуваннями про них.

— Що ти,— заперечила вона. — Відколи Лейф став дорослий, я з ним вважай не стрічалась. Очевидно, він міг вплутатися куди-небудь. Але Андерс! Порядний, солідний, займався своїми гравюрами й малюнками. Звідки ти це взяв?

— Від Маргрет,— відповів я. Певна річ, не дуже по-джентльменськи, але ж треба було відмити золоті самородки істини від темного намулу.

— Від Маргрет? Це ж безглуздя! Ота ще мені шмаркачка! Але я розумію, в чому тут річ. Андерс допомагав мені у похороні Лейфа. Було пізно, він випив зайвого і переночував у вітальні. А ця дурепа вбила собі в голову, що ми з Андерсом відновлюємо старе, приревнувала і поскандалила. Кинулась на Андерса. Все рвалася дряпати його й кричала, що вб'є. І на це вона здатна.

— Ну а Бергман? — обережно поспитав я.

— Той, з картинної галереї?

Я кивнув головою.

— Я з ним ледь знайома, але гадаю, якщо хтось і займається наркотиками або чимсь таким, то це якраз він. Андерс трохи побоювався його, але з якоїсь причини не наважувався витурити. Видно, той тримав Андерса в руках. Але більше не розпитуй мене. Практично нічого не знаю про Андерса і його справи. Відколи ми розладнали заручини, минуло кілька років. Ми не стрічалися, поки приїхав Лейф.

Задзвонив телефон. Напевно, Стіг. Дуже невчасно. Але це був не він.

— Це Туман? Комісар Єнсон турбує.

— Слухаю.

— Стосовно Андерса Гольмстрема.