— Ох, пробач,— усміхнувся Берґґрен,— я не хотів тебе образити. Ну то як, можна довірити ось цього божка у твої дбайливі руки? Лишень не продавай цієї штучки, хай навіть за неймовірну ціну, без попередньої консультації зі мною. Ні за яких обставин.
Лейф уже не всміхався, напружено дививсь на мене.
— Це можна,— неохоче пристав я на його пропозицію. — Та тільки щоб ти потім не вішав на мені псів, якби, не дай боже, хтось украв цей дорогоцінний зразок доколумбівської культури.
— Тобі просто доведеться пильнувати за ним, бо річ таки дорога. Будь обережним і ні в якому разі не продавай її, не порадившись зі мною. Ні за яких обставин.
— Якщо ти боїшся, що я впущу скульптурку на підлогу чи виміняю на ящик червоного вина, то чи не краще зберігати її в тебе? — холодно спитав я. — Не люблю слухати нотацій.
— Друже мій,— засміявся Лейф,— не кажи Такого. Я хотів лише попросити тебе пильнувати за цією штучкою старанніше, ніж за іншим товаром. Прокрутимо цю оборудку — матимеш непогані комісійні. Та годі з цим, для тебе це просто щоденна робота. Запрошую тебе на ленч. У Швеції я всього тиждень, позавчора надійшли всі мої манатки. Намахався, поки їх розпаковував, тому, гадаю, заслужив по-людськи десь посидіти. Тим більше, що ввесь тиждень жив на варених яйцях і пудингах. Та ще на тому ідіотському молоці: обірвеш у пакеті ріжок, візьмеш у руки, а воно вистрілює молоком, як вулкан лавою. Та я тут ще в жодну забігайлівку не заходив. Десяток років без шведської їжі...
— Щодо програного парі не завертай собі голови. Щодо твого «тольтека» нічого не обіцяю. Звісно, буду з ним обережний. А перекусити з тобою — охоче.
— Прекрасно. То ходімо. Замикай крамницю!
— Мені треба залагодити ще одну справу. Мушу нагодувати квартирантку.
— Квартирантку?
— Угу. Сіамку. Красуню.
— То візьми її з собою! Гарних молодих сіамок я тільки вітаю за своїм столиком. Як і всіх красунь.
— Боюсь, її не впустять у ресторан.
Під здивованим Лейфовим поглядом я зайшов у конторку, приніс відти дві сріблясті салаки і поклав їх у надбите фарфорове блюдце.
— Салака,— проказав я, поставивши блюдце на підлогу. — С-с-с-салака!
З високої барокової шафи почулося нявчання. Вигнувши дугою спину, кицька млосно потяглась і позіхнула. Відтак граціозно зістрибнула додолу й прослизнула до їжі.
— Справжня гурманка,— мовив я. — Щоправда, з однобокими смаками.
— Це і є твоя сіамка?
— Атож. Клео де Мерод, до ваших послуг, пане.
— Клео де Мерод. Це, часом, не наближена особа короля?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Таємниця мексиканських божків смерті.» автора Ян Мортенсон на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1“ на сторінці 3. Приємного читання.