Розділ 19

— Між іншим, знаєш, як його прозвала Маргрет?

— Як?

— Заморений Принц. Дуже влучне прізвисько.

— Заморений Принц? Прекрасно. Треба буде використати це в статті. До розмаїтих негідників і злочинців — ще й Заморений Принц! До речі, як воно звучатиме по-французьки? Le prince de Merde?

Стіг гучно зареготав, але тут же споважнів.

— Андерс Гольмстрем відповідає за оптове постачання у Швецію і встановлює умови. За ним стоїть Рунман. Відтак усе це розгалужується, як коріння бур'яну. Так само, як те коріння нічого не знає про цвіт бур'яну, так і дрібні торговці нічого не знають про Гольмстрема та про садівника — Рунмана. Непоганий образ, га? — самовдоволено всміхнувся Мартінсон.

— Отже, Гольмстрем — головний агент усього цього?

— Очевидно. Репрезентант великих інтересів на континенті. Приймає невеликі спортивні літаки на безлюдних шведських озерах. Чи знаєш, що у Швеції більше озер, ніж у Фінляндії? Країна тисяч озер. Потім партії товару надходять у Стокгольм, Ґьотеборг і Мальмйо. Завжди в різні місця й у різний час.

— Звідки ти це знаєш?

Стіг усміхнувся.

— Я трохи покопирсався в цьому лайні. Трохи там, трохи сям. Я робив репортаж у Голландії, коли натрапив на перші сліди. Мав написати про наркотики в Європі, зокрема в Амстердамі. Це ж світовий збірний пункт різномастих доморощених філософів і наркопророків серед молоді та студентів. Я ввійшов у середовище тих шмаркачів, жив з ними, ганяв у своєму спортивному костюмі. Якось за дуже цікавих обставин побачив Андерса Гольмстрема, він же мене — ні. Один хлопчина сказав мені, що Гольмстрем — велике цабе з якоїсь скандинавської країни. А ще одного разу я побачив його в китайському кварталі.

— А що, в Амстердамі теж є китайський квартал?

— Може, не такий, як у Нью-Йорку, але є там малини і для китайців, ще й доволі солідні. В одній добре знаній місцині є двері з написом «Chinese Only». Ось там я й побачив, як Андерс Гольмстрем запросто туди ввійшов. Напевно, ти знаєш, що кажуть про роль китайських угруповань у наркобізнесі. Тож я й зайнявсь Андерсом, шперав і винюхував. Іноді почувався, як той чикотень.

— Чикотень у спорткостюмі?

— Ти ніколи не бачив, як живляться чикотні? Піди колись у Гюмлегорден, то зрозумієш, що я маю на увазі. Вони бігають по траві, перекошують голови і прислухаються. Як тільки у траві зашарудить черв'як, чикотень тут же його вхопить. Ось так він здобуває поживу. Іноді попадається тлустий черв'як, іноді здобич встигає сховатися в землі. Так і я працюю. Бігаю, дослухаюсь, уриваю по крихті. Найчастіше нічого не здобуваю, та подеколи щастить ухопити щось тлустеньке й смаковите. Завжди знайдуться люди, охочі побазікати й вилити образу, що їх підманули й не дали обіцяного. Поліції вони й слова не зронять, зате у своєму колі — інша річ.

— Звичайно, це дуже цікаво,— зауважив я. — Але я й досі не бачу точки опори. Нічого конкретного для Єнсона, крім черв'яків із Гюмлегордена.

— Якого ще Єнсона?

— Поліцая.

— Умгу. А ти хіба не можеш викласти всі карти на стіл? Менти не такі дурні, як це інколи здається. А в хлопців з наркобізнесу куди більше смальцю в голові, ніж у тих нишпорок. Цілком імовірно, що Андерсові Гольмстрему плетуться здоровенні личаки. Ти можеш запропонувати поліцаям надіслати фото Гольмстрема колегам в Амстердамі й Інтерполі. Гадаю, голландці мають на оці своїх китів, Андерса Гольмстрема вони теж знають. А якщо ні, то знатимуть. Непомітно переслідуватимуть його вже від летовиша. Але пообіцяй мені одну річ.

— Яку?