Розділ 17

— Не знаю. Тихіше, зараз переконаємось.

Я опустив бічне скло.

Гуркотіло все ближче й ближче. Але це був не літак. Нас осліпило світло автомобільних фар. Андерс подався назад до Стокгольма.

— Поїхав агент,— буркнув я. — З повним героїну багажником.

Я був злий і втомлений. А попереду ще три години плуганитись у темряві й дощі. Вдома нічого на зуб покласти, бо ж я мав намір повечеряти десь у ресторані. Поки доїдемо, всі ресторани будуть зачинені.

Стіг не звернув уваги на мій сарказм.

— Рушай,— сказав він. — Тільки їдь обережно.

Добре, що я ще за дня здогадався розвернути авто. Дорогою кілька разів наїхав на каменюки, що запросто могли рознести на друзки кардан, але обійшлося. Невдовзі ми вже неслись по трасі.

— Одного не розумію,— зауважив я. — Чому Рунман устряв у все це? Андерс більш схильний до авантюр, він прокручує міжнародні оборудки в Амстердамі. Не дивно, якщо спокусився на додатковий заробіток. Неважко прихопити з собою в подорож, скажімо, трохи гашишу. Але ж Рунман куди солідніший і як людина, і як бізнесмен. Навіщо це йому?

— Це він тільки таким здається. Насправді його стан не такий-то й блискучий. Він погорів у кількох справах. Я поцікавився, який у нього дебет-кредит. Нічого втішного. Але це його не лякає. Пан директор живе на широку ногу. Куди ширшу, ніж дозволяє розмір взуття.

— А що на те його жінка?

— Нічого. Кілька років тому в Ріо вона викинулась із вікна.

— Викинулась?

— Очевидно, заламалася нервово. Там, у Ріо, вона разом з чоловіком була у справах. Так, кілька разів на рік Рунман їздив туди у справах фірми. Власне кажучи, фірма належала жінці. Вона була багата, як Крез, і страшна, як атомна війна. Рунман працював у конторі її тата й зазіхнув на багатство.

— Тож йому дісталося півкоролівства й принцеса?

— Радше півкоролівства. Принцеса — як доважок. Згодом старий помер, і Рунман перейняв керівництво у свої руки. Нехай кажуть що завгодно, але на початку він вів справи непогано. А потім став іти на авантюри. Та й жінці було далеко не солодко. Розуміла...

— Що розуміла?

— Що Єста одружився з нею лише задля грошей і тепер скаче в гречку. Вона взяла собі це дуже близько до серця, тільки цим і забивала голову, худла, марніла й пригорщами ковтала таблетки. Зрештою одного вечора в Ріо не витримала й кинулася з восьмого поверху в готелі, де вони жили з чоловіком. Він же саме розважався зі своїми дружками й подружками в нічному клубі на Копакабані. Ось така прикра історія.

— А тим часом казкове золото здиміло?

— Саме так. Як прийшло, так і пішло. Але, почавши торгувати героїном, можна після кількох поїздок забезпечити себе матеріально до кінця днів. І поліпшити фінансовий стан справ — теж.