Розділ 10

— А чи не сказав він чогось, що стосувалося б загрози вбивства?

Мартінсон загадково кивнув і лигнув грогу.

— Сказав, аякже. Він мав розпочати тут, у Стокгольмі, бізнес із кількома пройдисвітами. Грошей у нього кури не клювали. Видно, незле йому в Ріо велося. Та я це ввесь час знав.

— Як ти міг знати?

— Ох, друже, Лейф міг підманути багатьох, тільки не мене. Зовні він скидався на паяца й хвалька, ніхто його не сприймав поважно. Але це була тільки видимість. Насправді — найспритніший і найнеперебірливіший у засобах ділок, якого я будь-коли в житті бачив. Голова — ясна, як той кришталь. Лейф знав, чого хоче, і вмів цього домогтись. Рано чи пізно.

— Хочеш сказати, вбивство пов'язане з його оборудками?

— Ще б пак! І не з абиякими. Це тобі не дитячі забавки! — грюкнув Мартінсон склянкою об столик. — Ось тут я добрався до такого, про що мусиш мовчати. Ні пари з вуст! Розумієш, я працюю над сенсаціями. Натрапив на наркотики: травичку та інше лайно. Не самотужки, розуміється, бо це не так просто. «Треба берегтись, аби чого не сталося»,— сказала дівиця пасторові. Далеко не кожен знає, що йдеться вже не про чужоземного мийника посуду, що прибув в Арланду зі щіпкою марихуани за підкладкою. Минули часи аматорства. Швеція сама стала непоганим ринком збуту.

Ніби на підтвердження своїх слів, Стіг почухав живіт, що вивалювався з-під спортивної куртки. Молочно-біле волохате черево. Я відвів очі.

— Так гадаєш? Почитати газети,— то здасться, ніби всім цим заправляють добре організовані зграї. І з великим розмахом.

— Югане, про який великий розмах ти говориш? Це ще дрібнички порівняно з набагато серйознішими справами.

— Як ти до цього дійшов?

— Копирсався, то й дійшов,— нетерпляче відказав Мартінсон і налив ще віскі в спорожнілу склянку. — Невдовзі побачиш, як я всіх їх виведу на чисту воду. Будьмо! Розумієш, Швеція — ринок, яких мало, в ній великі капітали, до неї легкий доступ. Довгі державні кордони з лісами і морями. Сюди без особливого ризику можна ввезти все, що хочеш. Чим і займається так звана організована злочинність. Не ці королі наркотиків, що час від часу сідають у в'язниці й виходять з них. Ні, я маю на увазі отих дядечків з пристойними пиками, що водять діточок у недільні школи, відпочивають у Швейцарії й мають шоферів. Самі вони в колючки ніколи не лізуть, лишень гроші загрібають. І завжди твердять, що Швеція на десять років одстає від Штатів. Не знаю, чи в усьому це справджується, але щодо наркотиків ми дотримуємо кроку з Америкою. І в методах-способах — теж.

Я розглянувся по кімнаті. По всіх стінах — книжкові полиці. Таке враження, наче все купувалося сюди випадково, без розбору. Ми сиділи на просидженому шкіряному тапчані при круглому столі зі скляною стільницею. Білою печерицею зі стелі звисала плетена люстра. Коло дверей стояв столик з двома стільцями. Обставу доповнював добряче потертий червоно-зелений килим. На цьому тлі Стіг Мартінсон пив грог і розповідав про злочин мафії в рідному краї. Забагато випив, а чи начитався кримінальних романів?

— Ти мені не віриш,— приязно вищирив зуби Стіг. — Але мушу сказати, що за кілька років я вистежив цю нечисть і незабаром її накрию.

— Це ж небезпечно.

— А то ж як! Я знаю надто багато. Якби вони про це здогадувалися, то мені тут же каюк настав би, навіть грогу ковтнути б не встиг. Ідеться про дуже великі гроші й, відповідно, велика помста, якщо попадешся. Вони свідомі цього. Будьмо! — підняв Мартінсон склянку і підморгнув мені. Кількома ковтками осушуючи налите, він ритмічно рухав великим борлаком. Так, наче дитина сочок п'є. І як це в нього виходить?

— Бачиш,— змовницьки повів далі Стіг, витерши губи рукавом,— Голландія — це вузловий пункт, своєрідний термінал. Туди прибуває товар, звідти розкручується гендель. Принаймні так іде справа тепер. А шантрапа знай пурхає собі з країни в країну. Як та пташва. Трохи не звідти подуло — летять туди, де клімат кращий. Це легко пояснюється — ліберальне законодавство, багато пов'язаних зі Сходом портів. Я виявив: є шведська група, що імпортує наркоту й співпрацює з тими інтернаціональними хлопчиками. Є в ній кілька павучищ, придушу їх.

— Маєш докази?

— Ще ні. Не на сто відсотків. Але достатньо, аби написати. Й ось тут виринає сіромаха Лейф. А це не просто, були такі, кому це було не до вподоби. Були такі, що не довіряли йому. А Лейф удався трохи необережний, вважав, ніби може діяти на власний розсуд і підминати під себе кого заманеться. Тому він мусив загинути. Тим більше, що мав починати діяльність з найдорожчим товаром.

— Яким?