Розділ п'ятдесят восьмий

Розділ п'ятдесят восьмий

 адаю, ти маєш якийсь план гри, — Ділон сторожко вдивлявся у верхню площадку.

— Готовий вислухати пропозиції. — Девід витер спітніле чоло. — Який план у тебе?

— Роздобути ті самоцвіти, що знаходяться в них.

— А ви їх бачили? — подалася до нього Йаель.

— Бачив два: усередині скляного футляра з підсвічуванням. У їхньому штабі за балконом, де збирається вся верхівка.

— Ти там був? — Брови Девіда злетіли в здивуванні.

Ділон скривився.

— Недовго. Причепився до свого нового найкращого друга. Коли ми спускалися тими сходами, хтось із його колег визирнув з-за скляних дверей штабу та попросив зайти поговорити. Я дійшов тільки до порогу, але добре роздивився, що лежить у футлярі.

— І їх можна дістати? — спитав Девід.

— Якщо розбити футляр... Але втрапити до кімнати... — Ділон сумно похитав головою. — Я спустився нижче в пошуках якоїсь схованої зброї: сокири, металевої труби абощо. Натомість знайшов своїх друзів.

Йаель коротко усміхнулася до нього та простягнула руку, забризкану кров'ю.

— Йаель Гар-Пац.

— Перепрошую, куди тільки поділися мої манери, — промурмотів Девід і подивився Ділонові просто у вічі. Його охопило розкаяння, яке він не міг висловити. — Я мусив тобі довіряти, — мовив він хрипко. — Вибач мені.

— Сплатиш рахунок за три майбутні спільні сніданки в барі — і ми квити з тобою.

Раптом знизу пролунали важкі швидкі кроки.

— Змиваймося, — вихопилось у стривоженого Девіда. Вони гайнули на головний ярус, там рушили до великої зали, але раптом зупинилися, — з півдюжини Темних янголів сунулися їм назустріч.

— І що тут у нас відбувається? — почувся позаду жіночий голос.

Девід одразу ж його впізнав. Приголомшений, він різко обернувся й зустрівся із владним поглядом Кетрін Вонамейкер.