Розділ тридцять дев'ятий

Розділ тридцять дев'ятий

русалим зачарував Девіда з першого погляду. Ніжно-рожеве світанкове сяйво, яке випромінювали прадавні камені, здавалося нереальним, неземним. — Тепер розумієш, чому ми називаємо його Золотий Єрусалим. — Йаель стояла поруч і немов упивалася блиском старого міста. Хоч очі жінки здавалися змученими, обличчя її світилося. — Кажуть, Бог наділив десять мірок краси на землю, і дев'ять із них віддав Єрусалиму.

Зачудований світлоносним святим містом, що поставало перед очима від дороги, Девід легко повірив у притчу.

На під'їзді до околиць Йаель попросила водія, найнятого в Тель-Авіві, зупинити машину.

— Ходи за мною, на хвилиночку. — Вона прочинила передні дверцята й поманила Девіда.

— Дозволь спитати, що ми робимо?

— Наслідуємо традицію. Той, хто потрапляє до Єрусалима вперше, мусить заходити до міста пішки. — Вона взяла Девіда за руку й провела повз знак, що означав межі міста.

Попри страшну втому Девід раптом відчув, як його тіло наповнилося бадьорою енергією, коли він став на бетонний тротуар і вперше в житті ввійшов до славетного міста, що розкинулося на пагорбах.

«А тепер треба заїхати по батька», — звернулася Йаель до водія, який повільно їхав поряд із ними, і вони знову сіли в машину.

У Тель-Авіві вони приземлилися майже на світанку, але Девід не мав часу побачити сучасне приморське місто — так швидко з нього вигулькнула їхня машина. Єдиним, що він устиг помітити, було гаряче, сухе повітря уже в такий ранній час, тож він дуже зрадів, коли водій передав їм запітнілі пляшки холодної води.

Шосе №1 до Єрусалима бігло поміж скелястих пагорбів, на яких де-не-де стриміли шпилі церков, поміж куп каміння, кипарисів і обгорілих, розтрощених вантажівок та авт. Йаель пояснила, що їх залишили тут на згадку про війну за незалежність 1948 року. Девід не знав, що саме очікував знайти в Ізраїлі, втім, попри все пережите за останні кілька днів, попри страх за Стейсі, що краяв йому серце, краса довкілля приголомшила його.

Ця чарівна мініатюрна країна незбагненно поєднувала старовину та сучасність, тут гармонійно сусідили тисячолітня кам'яна архітектура й модерні хмарочоси, на біблійному ландшафті невимушено розташувалися кошерні ресторанчики «Бургер кінґ», вуличні кав'ярні й розкішні бутики.

Він вбирав у себе цю красу кожною клітинкою. Задивився на старовинну вежу Царя Давида, коли в'їхали через Яфські ворота до Старого міста, — саме там зупинився у свого родича батько Йаелі, Йосеф Олінскі. Професор давньої історії два дні тому прибув до Єрусалима автобусом і закопався у «Святилищі книги» — будівлі під білим куполом, що біля кнесету: там зберігалися пергаментні рукописи Мертвого моря, інші старовинні документи й археологічні знахідки. І ще там знаходилися нещодавно знайдені фрагменти Адамової Книги. Саме їх Йосеф прагнув розглянути.

— Батько не казав тобі, чи не знайшов він чогось важливого в останніх фрагментах? — спитав Девід, якому доводилося хапатися за сидіння, коли водій об'їжджав пішоходів на вулиці Давида.

— На жаль, ні. Але він запевняє, що досі ми все робили правильно. Це нагадує складання гігантського пазла, — пояснила вона, коли машина виїхала на різнобарвну головну магістраль, Ланцюгову вулицю. — У нашій роботі рідко трапляється, щоб фрагменти з'являлись одночасно, та ще в одній і тій самій місцевості. Комісія зі старожитностей визначає вік пергаменту. Потім ми шукаємо подібності в чорнилах і почерках, щоб поєднати фрагменти з одного сувою.

Йаель зойкнула, коли водій різко загальмував, аби не задавити кицьку, що саме гайнула перед машиною по бруківці.

Жінка перевела подих і повела далі.

— У даному випадку батько хотів уважно вивчити автентичне чорнило на нових знахідках. Буває, що невеличкі відмінності не відбиваються на слайдах, з якими ми працюємо в Сафеді.

Девід вдихав аромати спецій та їжі, що розлягалися містом, і зрозумів, що страшенно зголоднів.