TextBook Розділ сорок дев'ятий
АЕРОПОРТ ГІТРОУ
ілон вдивлявся у своє зображення в дзеркалі над раковиною переповненого людьми туалету. Виглядав він пекельно, і до пекла, без сумніву, лежить його дорога. Скидалося на те, що опиниться він там скоріше рано, ніж пізно.
Миючи руки, він відчував, як стискає йому палець перстень із самоцвітом. Була то лише уява, чи перстень насправді такий важкий?
«Зараз не на часі тягар провини, довгі роздумування, — сказав він собі, глянувши на годинник. — Треба робити пересадку протягом години».
Та коли він рушив до виходу, якийсь чоловік із розгону влетів у двері, вочевидь, із нетерплячки відповісти на поклик природи. Він врізався в Ділона, упустив свій портфель і парасолю та стусонув Ділона валізою у стегно.
Ділон скривився від болю, але нахилився підняти чоловікову парасолю, а спітнілий плечистий незнайомець почав поспіхом збирати розсипані по плитах підлоги речі й пхати їх назад у портфель.
Ділон пополотнів, помітивши карту з вежею за мить до того, як чоловік сховав її в портфель разом із паспортом і несесером.
— Візьміть, будь ласка, друже мій, — сказав Ділон з усмішкою і простягнув чоловікові парасольку.
— Я винен, пробачте, добре? Поспішаю, — відповів чоловік із сильним німецьким акцентом і побіг до пісуарів.
Ділон притулився до стінки біля туалету. Коли німець вискочив хвилиною пізніше, він рушив із ним воднокроч.
— Здається, ми з вами маємо дещо спільне. — Він витяг яскраву карту Таро з нагрудної кишені, ідентичну до тої, що була в портфелі німця.
У глибоко посаджених очах того блиснуло визнання. Вилицюваті щоки розповзлися в усмішці.
— У цікаві часи ми живемо, ні?
— М'яко кажучи. — Ділон скоротив кроки, щоб іти поряд із новим знайомим.
— Оскільки ми обоє прямуємо до того ж самого місця, може, візьмімо одне таксі? — запропонував Ділон. Він розчинив двері й вийшов у сіру мжичку туманних лондонських вулиць.
— Я подумав про те саме.
Носильник підніс руку, щоб підкликати до них таксі з черги, і закинув здоровенну валізу німця в багажник. Новий знайомець Ділона нахилився вперед і сказав водієві, куди їхати, поки Ділон зачиняв дверцята.
— Пагорб Тауеру. Висадіть нас біля монумента.
Він безупинно думав про неї, коли йшов нижніми тунелями. Елізабет.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Книга імен» автора Ґреґорі Джилл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ сорок дев'ятий“ на сторінці 1. Приємного читання.