Розділ чотирнадцятий
принципі, Аві Рац може зробити вам фальшивий паспорт, але на це піде кілька днів. — Йаель стурбовано ходила туди-сюди перед вікном. Девід вийшов із ванної, витираючи обличчя мокрим рушником.
— У мене є краща ідея. Я знаю, як до завтра добути справжній паспорт.
— Як? — від подиву Йаель аж зупинилася.
— Іноді незле бути сином сенатора.
Якщо тільки Джадд Вонамейкер у США.
Він набрав номер.
Найближчий батьків друг тепер був послом у Єгипті. Колись вони з батьком були союзниками в сенаті й разом наполегливо обстоювали законопроект про захист заболочених територій, який самі й висунули, — на прикрість лісозаготівельникам та іншим підприємцям. Їхні родини теж подружилися. Якось Шепарди й Вонамейкери зустрілися на відпочинку на Ніагарі, і відтоді в них повелося щороку проводити відпустку разом. Так тривало майже двадцять років, аж доки Девідів батько не впав замертво просто в залі сенату від серцевого нападу.
— Нам пощастило, — сказав Девід. — Він тут — має якусь справу в ООН. Він наполіг, щоб ми разом повечеряли. За три квартали звідси є японський ресторанчик. Там можна сісти в окремому залі та спокійно все обговорити. Зустрічаємося за годину.
— А за той час я подивлюся, що тут є ще. — Йаель принесла на ліжко торбину Бен Моше й повиймала з неї один за одним усі предмети. Розклавши їх на квітчастому простирадлі поряд із записником, вона запитально подивилась на Девіда.
— Скажіть, вас тут щось зацікавило, коли ви оглядали все це раніше?
А вона не менш спостережлива, ніж приваблива, — подумав Девід і здивувався, що ще здатний реагувати на такі речі.
— Щиро кажучи, так. Кілька речей, яких я не розумію. А вас? У записнику є щось важливе?
Перш ніж відповісти, вона зручніше вмостилась на ліжку, підібгавши ноги під себе.
— Дещо про гносеїв. Про те, як вони конспіруються: так само, як і їхні давні попередники. Саме тому ми так мало знаємо про їхні вірування й ритуали. Вони усно переповідають свої традиції з покоління в покоління й досі розпізнають одне одного за таємними талісманами й символами. — Вона наморщила чоло. — Бен Моше дуже непокоївся. Він припускав, що гносеї вже близько до мети. Іще дещо написав...
Обличчя її полагіднішало.
— Бен Моше написав про свою віру в Бога. Він вірив, що Бог підкаже нам, як здолати гносеїв.
Девідові така віра була незнайома. «Цікаво, — думав він, — як це — вірити з таким переконанням?» Його душу завжди хвилювало критичне мислення й ретельний аналіз політичних систем і способів їхнього функціонування — а не проповіді, молитви чи біблійні тексти. Але тепер ось і він намагається знайти логіку в чомусь незбагненному.
Якусь мить було чути тільки стукіт дощу по шибках. Тоді Девід узяв з ліжка кольорову карту.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Книга імен» автора Ґреґорі Джилл на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ чотирнадцятий“ на сторінці 1. Приємного читання.