Розділ п'ятдесят восьмий

Девід визвірився на неї.

— Єдине, що я хочу почути: де ховається Кріспін Мюллер. І де він тримає Стейсі!

У гармидері, що панував у тунелі, Йаель клацнула запобіжником пістолета, готова стріляти.

— Стейсі! — гримнув Девід до Кетрін. — Де Стейсі!

У вирі шаленого бігу жінок сходами Стейсі почула дещо несподіване серед громового гуркоту довкола. Невиразно, здалеку пролунав голос Девіда. Він викрикував її ім'я.

— Девіде! — вихопилось у неї, і вона спотикнулася на сталевих сходинках. Ірина підтримала її. Дівчинка швидко випросталася, але подих у неї перехопило.

Якби вона впала, її розтоптали б. Ці жінки мчали, як оскаженіле стадо в якомусь старому вестерні. Вона побігла швидше, хапаючи ротом повітря, і молилася, щоб це виявилося правдою, і Девід був тут...

Збігши сходами, вона опинилась у такому ж коридорі-тунелі, що й унизу, — тільки тут було повно людей.

Вона гарячково переводила погляд з обличчя на обличчя. Девід!

Стейсі вигукнула його ім'я, він приголомшено озирнувся. І далі — як при вповільненій кінозйомці. Вона побачила радість у нього в очах, вирвалася від Ірини й майнула назустріч.

Але хтось перетнув їй дорогу — схопив на руки за талію. Вона борсалася, кричала, бачила, як Девід штовхає ту захоплену жінку вперед, до неї.

— Відпустіть! — волала дівчинка, а вивернувши голову, щоб побачити, хто її тримає, заволала гучніше. Її обійняв жах.

Це був чоловік із різними очима. Чоловік, який убив Гатча. Чоловік, який, певно, вбив і маму.

— Девіде, рятуй... — пискнула Стейсі. Раптом вона побачила, як інший чоловік напав на Девіда ззаду, і почула громовий постріл.

Девід звалився на підлогу, сильно забивши підборіддя. В очах потемніло, і тут пролунав постріл. Він розплющив очі, спробував підвести голову, але двоє Темних янголів пришпилили його додолу; побачив у кількох кроках від себе Йаель, — руку їй заломили за спину, а пістолетом Доміно вже розмахував Темний янгол. Почув він і стогін Ділона, і тупі звуки ударів. Відчай видавався страшнішим за біль.

— Відведіть потаємну до Кабінету ситуацій, — наказала Кетрін.

Чоловік, що спіймав Стейсі, віддавав команди.

— Тримайте Шепарда та двох інших у зоні реєстрації, поки я не дізнаюсь у Проводиря про наміри щодо них. — Він зиркнув на інших Темних янголів. — А ви чого тут стовбичите, як бабуїни? — Сам він уже тягнув Стейсі за собою. — Кроком руш до тих жінок. Уперед!

Усе, що усвідомлював Девід, — це плач Стейсі. Звуки, що краяли йому серце, віддалялися коридором, а він безпорадно борсався під тягарем двох туш, які утримували його долілиць на підлозі.

Девідові хотілося знищити чудовисько, що викрав Стейсі, не менше, ніж Кріспіна Мюллера. «Яка користь від того, що я мав видіння, що чув оті благання? Я підвів усіх», — подумав він, коли його грубо рвонули з підлоги й потягли до зони реєстрації.