Розділ п'ятдесят другий

Розділ п'ятдесят другий

оли Ділон із супутником ввійшли до складу на проїзді Янголів № 8, будинок уже було не відрізнити від інших двоповерхових складів із зачиненими віконницями.

Девід прискорив крок, бо мжичка перетворилась у сильний дощ, а Йаель тремтіла від холоду.

— Вважаю, Девіде, нам варто зачекати: послухати, що там таке, а потім уже заходити, — вона кліпала очима, струшуючи дощові краплі. — Чи ти хочеш увірватись і зіткнутися з ними?

— Іще ні. Ходімо, перевірмо задні двері. — Оминаючи калюжі, вони обійшли будинок.

Девід зупинився так різко, що Йаель налетіла на нього. Вони притулилися до стіни, бо помітили якусь метушню біля вантажного пандуса. Девід розгледів білу вантажівку, підігнану до причалу. Ланцюг робітників методично передавав із рук до рук валізи й коробки — з вантажівки до складу.

— Подивися на їхні значки, — прошепотіла Йаель.

Девід кивнув, та йому здавило груди від подиву. Значки, прикріплені до ременів вантажників, були до болю знайомі. Навіть із цієї відстані він міг розгледіти вежу та спалах блискавки в небі.

Карта Таро.

— Ми знайшли їх, Девіде. Треба йти всередину.

Він зіщулився під дощем.

— Тоді йдемо за Ділоном.

— А Стейсі?

— Якщо це штаб-квартира гносеїв, то Кріспін мусить бути саме тут. Ми просто заощадили на телефонній розмові.

— І виграли фактор несподіванки. — Йаель не встигла договорити, як Девід уже витяг Джиллісову карту Вежі. Тоді вона дістала рабинову.

— Зайдімо через передні двері, як члени організації, — кинувся він і попрямував до головного входу. Дай Боже, щоб це привело нас до Стейсі. — Ти справді хочеш іти туди, Йаеле? Може, повернешся на Трініті-сквер, роздивишся, щодо чого...

— Я вже казала: з тобою до самого кінця, забув? — Вона швидко оминула його та спробувала відчинити сталеві двері..

Замкнено.

— Сезаме, відчинися, — пробурмотів Девід і застукав у двері. Тут він помітив дверне очко й притулив карту Вежі до його опуклої лінзи.