Розділ п'ятдесят восьмий

Він аж застогнав, помітивши розбиту, розпухлу щоку Йаелі. У Ділона з носа текла кров. А декого з жінок-утікачок, хто б вони не були, уже знову впіймали.

Це кінець.

З великої зали вийшов чорнявий чоловік та енергійно покрокував до них. Високий, елегантний, упевнений. «Ач, який мажор!» — подумав Девід, і очі його видирали нутрощі з того чоловіка. Він відчув, як виструнчилися Темні янголи при наближенні зверхника.

— Прем'єр-міністре ді Стефано, ми спіймали Шепарда. Що накажете з ним робити?

Ді Стефано.

Та не встиг ді Стефано розтулити рота — з-під стійки реєстрації з диким виттям вискочила якась постать.

Жінка.

Вона підлетіла до ді Стефано, розмахуючи чимось довгим і блискучим. Впала на нього, встромлюючи свою зброю йому прямо в серце — напрочуд сильно й глибоко для такої тендітної статури.

Ді Стефано роззявив рота від шоку, тихо булькнув — і звалився горілиць.

Від спантеличення Темні янголи відпустили полонянок. Гукаючи на допомогу, двоє кинулися до тіла, а ще троє — до нападниці.

Вона оскаженіло розмахувала закривавленим ножем і не давала їм підступитися. Потім заверещала, крутонулась і прожогом майнула до сходів.

Бігла і Йаель. Хапаючи ротом повітря, вона порівнялася з найближчою зі скульптур, що зображували переплетених змій. У відчаї протиснулася вона між скульптурою та кам'яною стіною.

Це мусить спрацювати. Ти мусиш це зробити.

Вона притулилася спиною до шерехатої стіни, зібрала всі свої сили, вперлася руками в скульптуру й почала штовхати. Кам'яні зубці впивалися їй у спину, але вона не зважала, намагаючись зсунути статую. А Ділон тим часом бився зі стриженим Темним янголом, що тримав її лише мить тому.

Ділон орудував кулаками. Коротким ударом правиці він збив Стриженого з ніг, і рубін із персня залишив на щоці Темного янгола глибокий криваво-червоний слід.

Йаель зосередила думки й зусилля на важкій бронзовій скульптурі, холодній і нерухомій під її спітнілими долонями.

Яку кадрі якогось фільму зі Стівеном Сігалом, Ділон стрибнув із розгону обома ногами просто на груди свого супротивника — і зламав йому ребра. Пролунав відчайдушний крик болю — Темний янгол корчився на долівці.

Ділон відігнав раптове співчуття, що сколихнулося в нього в душі, і вихопив у Стриженого пістолет.

Потім озирнувся.

Девід мчав нагору сходами, як навіжений. Раптом іще п'ятеро здорованів загриміли чоботями по сходах, і стіна з м'язів і пістолетів перетнула йому путь. Девід перескочив через поручні, ухопився за один, розгойдався та стрибнув униз. Ноги в нього підломилися, обличчя перекосилося від болю. Здавалося, він уже не помічав болю, коли рвонувся до кам'яної колони, увінчаної балконом, у пошуках укриття за нею, а Темні янголи посипалися зі сходів слідом за ним.