Розділ п'ятдесят дев'ятий

Розділ п'ятдесят дев'ятий

о там, у біса, коїться внизу?

Кріспін Мюллер загатив своєю палицею у двері Кабінету ситуацій і підхопився зі стільця. Він не звертав уваги на переляк в очах Стейсі Лахман і швидко прокульгав до балкона. Перехилившись через поручні, вирубані в скелі, він спантеличено дивився на колотнечу внизу.

Скульптура у вигляді сплетених змій лежала вся покривлена на понівечених тілах кількох Темних янголів. Йому було видно ще одне розпростерте тіло трохи на відстані, — людина лежала в калюжі власної крові.

Суцільний хаос. Люди горлали, вискакували стрімголов із зали спантеличені, у паніці.

Кріспін примружився, розглядаючи натовп у зоні реєстрації. Лише мить тому він бачив ді Стефано, що впевненими кроками наближався до Шепарда, схопленого Темними янголами. Він чекав, поки Шепарда приволочуть до нього нагору, — і розпочнеться забава.

Натомість ді Стефано лежить, як лантух, а сорочка його багряніє від крові.

«А де Шепард? Як він вирвався від охоронців? Як одна людина могла спричинити такий гармидер? Ну, це ненадовго», — присягнувся Кріспін. Хвилі люті калатали в нього в голові.

Він подався до дверей, грюкаючи палицею й міцно зціпивши зуби.

— Ді Стефано мертвий. А Шепарда ніде не видно.

— Як це може бути? — Одіамбо Мофулатсі, діамантовий дилер із Південної Африки, третій номер у командному складі Кола, вийшов на балкон, ледь долаючи роздратування. — А де Ортега? Де твій батько? Чому їх немає?

Кріспін відмахнувся.

— Рауле, давай сюди потаємну. Час настав.

Перелякана дівчинка скулилася на стільці — там, куди її кинув Рауль, і очі її блиснули страхом, коли над нею навис Темний янгол. Він смикнув дівча за руку, сильно стиснув своїми залізними пальцями, — вона задихнулась, і серце мало не зупинилося від жаху. Як вона не силкувалася вирвати руку, він легко протяг її через кімнату на відкритий вигнутий балкон.

Мюллер поставив палицю до стіни, утримуючи рівно вагу здоровою ногою. Коли він кивнув, Рауль штовхнув дівчинку до нього, Кріспін перехопив її та перекинув через парапет. Вона кричала, намагалася якось залізти назад на балкон, але жилаві руки Кріспіна міцно тримали її.

— Не борсайся, бо впущу. — Його дихання аж опалило їй вухо жаром.

Кріспін посміхався, його тішили і придушений крик дівчиська, і вираз непереборного жаху в її очах. Його охопило п'янке відчуття всевладдя.

— Чого ти чекаєш? — напосідав Рауль. Його очі прошивали Кріспіна. — Вона — остання перешкода на шляху до вознесіння. Убий її!

Кріспін не звертав на нього уваги. Не такий потрібен йому кінець — він мусить отримати від Шепарда все належне. Свій агат. І найвищу втіху — примусити Девіда Шепарда дивитися, як оце дівча летить з балкона.