Розділ «5»

Ми відійшли від нього. Він стояв посеред кімнати, під лампочкою в клітці, у гамівній сорочці, важко дихаючи крізь ніздрі, що роздувалися, і притлумлено мукаючи з-під липкої стрічки — мммф! мммф! мммф! Загалом вигляд у нього був не менш божевільний, ніж у всіх тих в’язнів, яких ми запроторювали в цю кімнату за всі роки.

— Тихіше сидітимеш, швидше вийдеш, — сказав я. — Спробуй це запам’ятати, Персі.

— А коли стане самотньо, згадуй Олів Ойл, — порадив Гаррі. — Ук-ук-ук-ук.

Потім ми вийшли. Я зачинив двері, а Брутал їх замкнув. Дін стояв трохи далі на Милі, перед камерою Коффі. Він уже вставив майстер-ключ у верхній замок. Ми вчотирьох перезирнулися. Без слів. Слова були непотрібні. Ми запустили й розігнали цей поїзд; залишалося тільки сподіватися, що він поїде означеним курсом, а не злетить із рейок десь далі по колії.

— Джоне, ти не передумав їхати? — спитав Брутал.

— Ні, сер, — відповів Коффі. — Не передумав.

— Добре, — кивнув Дін. Він прокрутив перший замок, витяг ключ і вставив його в другий.

— Джоне, нам потрібно надівати на тебе кайданки? — запитав я.

Коффі, здавалося, поринув у задуму.

— Можете, якщо хочете, — зрештою відповів він. — Не потрібно.

Я кивнув Бруталові, й той відчинив двері, потім повернувся обличчям до Гаррі, який спроквола цілився в Коффі з пістолета Персі, коли Коффі переступив через поріг своєї камери.

— Віддай їх Дінові, — розпорядився я.

Гаррі кліпнув, наче його зненацька вирвали з дрімоти, побачив пістолет і палицю Персі в руках і тицьнув їх Дінові. А Коффі тимчасом незграбно тупцяв у коридорі, мало не черкаючи лисою головою об заґратовані лампи на стелі. Стоячи там зі складеними на грудях руками й зсутуленими плечима, що нависали над бочкоподібними грудьми, він знову нагадав мені, як і вперше, велетенського полоненого ведмедя.

— Замкни іграшки Персі в столі чергового до того часу, коли ми повернемося, — сказав я.

— Якщо повернемось, — уточнив Гаррі.

— Добре, — не звертаючи уваги на Гаррі, відповів мені Дін.

— А як хтось прийде… скоріше за все, ніхто, але всяке буває… що ти скажеш?

— Що десь опівночі Коффі розбуянився, — промовив Дін із виглядом старанного студента коледжу, який складає важливий іспит. — Довелося вдіти його в сорочку й закинути в гамівну. А коли там шумітиме, то людина подумає, що це він. — Підборіддям Дін показав у бік Коффі.

— А ми де? — спитав Брутал.

— Пол пішов в адміністрацію, щоб узяти справу Дела й написати свідкам, — відповів Дін. — Цього разу це дуже важливо, бо то була не страта, а повна дупа. Він сказав, що, швидше за все, пробуде там до кінця зміни. А ти, Гаррі й Персі у пральні, перете одяг.