Розділ «2»

Миша повернулася через три дні після того, як Персі вперше погнався за нею по Зеленій милі. Дін Стентон і Білл Додж обговорювали політику… а в ті часи це означало, що обговорювали вони Рузвельта й Гувера — Герберта, не Дж. Едґара. Вони хряцали крекерами «Рітц» із коробки, яку Дін прикупив у старого Ту-Ту десь із годину тому. Персі стояв у дверях кабінету, тренуючись спритно витягати свого обожнюваного кийка, і наслухав. Він витягав палицю з того смішного вручну змайстрованого чохла, який десь роздобув, потім робив нею оберт (чи то пак намагався; найчастіше вона просто гепалася б у нього на підлогу, якби не сирицевий шнурок, яким була прив’язана до зап’ястка). Потім знову ховав у чохол. Я тієї ночі був вихідний, але наступного вечора отримав повний звіт від Діна.

Миша прийшла Зеленою милею точнісінько так само, як і раніше: підстрибом просуваючись уперед, потім зупинялася й зазирала в порожні камери. А за хвильку знову плигала, нітрохи не засмучена, немов наперед знала, що пошуки будуть довгими, і була морально готова.

Президент цього разу не спав, стояв біля дверей камери. Той хлопець був жевжиком ще тим. Навіть у тюремній робі примудрявся мати франтуватий вигляд. Ми за самою його зовнішністю визначили, що він не створений для Старого Іскруна, і вцілили в яблучко. Менш ніж за тиждень після другої гонитви Персі за мишею Презу пом’якшили вирок до пожиттєвого й він влився в загальну популяцію тюрми.

— Слухайте! — вигукнув він. — Та тут миша! Хлопці, та що у вас за шарага тут така?

Він наче підсміювався, та Дін сказав, що в його голосі лунали нотки обурення, ніби звинувачення в убивстві не стерло з його душі приналежності до міжнародної освітньої організації «Ківаніс». Він був регіональним головою установи під назвою «Асоціація ріелторів Середнього Півдня» і вважав себе розумнішим за інших. Думав, що зможе викинути напівмаразматичного батька з вікна третього поверху й отримати виплату в подвійному обсязі за пожиттєвим страховим полісом. Тут він прорахувався, та, мабуть, не сильно.

— Заткайся, мугирило, — гаркнув Персі, але скоріше на автоматі. Він не зводив очей із миші. Перед тим уже сховав було кийка й витяг журнал, але тепер кинув журнал на стіл чергового і знову вийняв палицю. І недбало почав постукувати нею по кісточках пальців лівої руки.

— Охрініти, — зачудовано промовив Білл Додж. — Я ще тут мишей не бачив.

— Ой, та вона симпатюлька, — озвався Дін. — І зовсім не боїться.

— А ти як знаєш?

— Та приходила вже недавно. Он Персі бачив. Брутал її назвав Пароплавом Віллі.

Персі на це тільки посміхнувся глузливо, але нічого не сказав. Лише почав швидше постукувати кийком по тильному боці долоні.

— Ану дивіться, — сказав Дін. — Вона вже підходила аж сюди, до столу. Хочу побачити, чи ще раз підійде.

Миша наблизилася, обходячи десятою дорогою Преза, наче їй не подобався запах нашого батьковбивці. Вона зазирнула у дві порожні камери, навіть збігла нагору одним із голих ліжок без матраців, обнюхала, а потім повернулася на Зелену милю. А Персі все стояв і стояв, постукував і постукував, не балакав, на диво, хотів, щоб миша пошкодувала про своє повернення. Хотів її провчити.

— Добре, що вам, хлопці, не треба садовити її на Іскруна, — мимоволі зацікавившись, прокоментував Білл. — Бо це ж здохнути можна, поки на ній усе позастібуєш і шолома вдінеш.

Персі все ще мовчав, але дуже повільно взяв і затиснув кийка пальцями — так хтось міг би тримати добру сигару.

Миша спинилася на тому ж місці, що й раніше, не більш як за три фути від столу чергового, і подивилася на Діна поглядом звинувачуваного перед судом присяжних. Мигцем глянувши на Білла, вона знову звернула всю увагу на Діна. Персі миша наче й не помітила.

— Хоробрий маленький задрипанець, не відняти, — сказав Білл і трохи підвищив голос: — Гей! Гей! Пароплаве Віллі!

Миша трохи здригнулася, її вуха затріпотіли. Але вона не втекла й навіть жодних ознак бажання тікати не виявила.

— А зараз дивіться, — сказав Дін, згадавши, як Брутал годував мишу сендвічем із консервованою яловичиною. — Не знаю, чи їстиме, але…