Розділ «5»

— Персі, не питай, — сказав я. Мені здавалося, що коли ми почнемо втілювати мій божевільний задум, я буду в повному порядку — в усякому разі повернуся до нормального стану. Але не так сталось, як гадалось. Я не міг повірити, що роблю таке. Здавалося, це все кошмарний сон. Я все чекав, що от-от дружина поторсає мене за плече і скаже, що я стогнав уві сні. — Буде краще, якщо ти не опиратимешся.

— А що Говелл ховає за спиною? — голосом, що зривався, зажадав знати Персі й повернувся, щоб краще роздивитися Брутала.

— Нічого, — відповів той. — Хоча… здається, оце!..

Він стріпнув гамівною сорочкою й потрусив нею коло стегна, як матадор, що провокує бика атакувати.

Очі Персі розширилися, і він кинувся геть. Хотів побігти, але Гаррі схопив його за руки, і Персі спромігся лише на ривок.

— Ану пусти мене! — закричав Персі, намагаючись вирватися з рук Гаррі. Але цього не могло бути ніколи, бо Гаррі важив більше за нього десь на сотню фунтів і мав м’язи чоловіка, що майже весь вільний час оре землю плугом і рубає дрова. Та Персі знайшов у собі сили протягти Гаррі до середини кімнати й розпушити неприємний зелений килим, який я все збирався замінити. На секунду-дві мені навіть здалося, що він вивільнить одну руку, — паніка може бути збіса добрим мотиватором.

— Персі, вгамуйся, — сказав я. — Буде легше, якщо…

— Не наказуй мені вгамуватися, дурню! — закричав Персі, смикаючи плечима й намагаючись вивільнити руки. — Не підходьте до мене! Всі ви! Я знаю людей! Впливових людей! Припиніть, бо миску супу в їдальні для злиднів вам не наллють ніде аж до самої Каліфорнії!

Він знову рвонувся вперед і врізався стегнами в мій стіл. Книжка, яку він читав, «Догляд за психічно хворими пацієнтами у спеціалізованих закладах», підскочила, і з неї вивалилася менша книжечка, у форматі брошури. Не дивно, що в Персі був винуватий вигляд, коли ми зайшли. Бо хоч то були не «Останні дні Содома й Гоморри», але всередині він ховав брошуру, якою ми інколи винагороджували особливо слухняних в’язнів, коли тим дуже праглося жінки. Здається, я про неї вже згадував — книжечка коміксів, у якій Олів Ойл обслуговує всіх, крім малого Солодкогорошка.

Мені стало сумно від того, що ми злапали Персі в моєму кабінеті за такою убогою порнухою. А Гаррі з легкою огидою скривився (я бачив через напружене плече Персі). Зате Брутал покотився зі сміху, і це пригасило войовничий запал Персі, бодай на якийсь час.

— Ой, Персику, — піддражнив Брутал. — А що б сказала твоя мама? А ще важливіше — що б сказав губернатор?

Персі налився багрянцем.

— Замовкни. І не вплутуй у це мою матір.

Брутал перекинув мені гамівну сорочку і впритул наблизив своє обличчя до Персі.

— Авжеж. Тільки будь слухняним хлопчиком — рученята вперед вистав.

У Персі тремтіли губи, та й очі блищали занадто яскраво. Я зрозумів, що він от-от розплачеться.

— Не виставлю, — по-дитячому, дрижачим голосом відказав він, — і ти мене не примусиш.

І він заверещав, кличучи на поміч. Гаррі аж скривився від його пронизливого крику, і я теж. Якщо певної миті нам і хотілося просто облишити весь той задум, то була якраз вона. І ми б здалися — якби не Брутал. Він не вагався ані секунди. Просто зайшов за спину Персі, щоб стати пліч-о-пліч із Гаррі, який досі міцно тримав руки Персі позаду. А тоді простягнув руки й узявся за вуха Персі.

— Не верещи, — застеріг Брутал. — Якщо не хочеш отримати в руки дві найбільші у світі підставки для зужитих чайних пакетиків.

Персі перестав благати порятунку і просто стояв на місці, тремтів, опустивши погляд додолу, на обкладинку примітивного коміксу, яка зображала Попая та Олів, що робили це творчим способом, про який я тільки чув, але сам ніколи не пробував. «Ооо, Попаю!» — писало в хмарці над головою Олів. «Ук-ук-ук-ук!» — була відповідь у хмарці над Попаєм. Він не переставав смалити люльку.