Розділ «7»

— Ходімо, — сказав Брутал, звертаючись до Делакруа наступного вечора. — Ми йдемо на маленьку прогулянку. Ти, я і Містер Джинґлз.

Делакруа зиркнув на нього з недовірою, а потім сягнув рукою в коробку з-під сигар і витяг мишу. Тримаючи Містера Джинґлза в згорнутій долоні, він звуженими очима поглянув на Брутала.

— Про що ви говорити? — спитав він.

— Сьогодні важливий вечір для тебе й Містера Джинґлза, — відповів йому Дін. Вони з Гаррі саме підійшли до Брутала. Ланцюжок синців на шиї в Діна змінив колір, прибравши гидкої жовтуватої барви, але принаймні він уже міг говорити, не гавкаючи, як собака на кицьку. Він перевів погляд на Брутала. — Бруте, як думаєш, треба на нього браслети начепити?

Брутал наче замислився.

— Та нє, — по роздумах протягнув він. — Він слухняним буде. Будеш, Деле? Ти й миша, ви обоє. Вам же сьогодні виступати перед великими шишками.

Ми з Персі стояли напоготові біля столу чергового й спостерігали за цим. Персі згорнув руки на грудях, а на губах у нього грала ледь помітна презирлива усмішечка. За кілька хвилин він витяг роговий гребінець і заходився вичісувати собі волосся. Джон Коффі теж дивився, мовчки стоячи біля ґрат камери.

Вортон лежав горілиць на ліжку. Він втупився в стелю й не звертав на дійство жодної уваги. Він усе ще «був слухняним», хоча слухняними в його розумінні лікарі Браяр-Ріджа називали кататоніків. Але присутньою при всьому цьому була ще одна людина. Ми сховали цього чоловіка в моєму кабінеті, щоб не мозолив очі, проте його кістлява тінь падала з дверей на Зелену милю.

— Жчо дзе значити все, ви, gran’ fou? — скаржливим тоном запитав Дел, підтягуючи ноги на ліжку, поки Брутал відмикав подвійний замок на дверях його камери й відсовував їх убік. Погляд француза перебігав з одного наглядача на другого, а потім на третього.

— Я тобі скажу, — відповів Брутал. — Містер Мурз ненадовго поїхав, у нього дружина нездужає, ти, мабуть, чув. Тому за головного в нас містер Андерсон, містер Кертіс Андерсон.

— Справді? А мені що з того?

— Ну, — озвався Гаррі, — начальник Андерсон чув про твою мишку, Деле, і хоче побачити її виступ. Там в адміністрації семеро зібралося, він і ще шестеро, чекають, коли ти до них завітаєш. То не прості наглядачі в синіх костюмах. Там доволі великі шишки, як і сказав Брут. А один з них — політик, здається, із самої столиці штату.

Зачувши це, Делакруа помітно розприндився. І я не побачив ані сліду сумніву на його обличчі. Авжеж, вони хочуть побачити Містера Джинґлза; а хто б не хотів?

Він понишпорив у камері: спершу під ліжком, потім — під подушкою. Врешті знайшов одну з тих великих рожевих м’ятних цукерок і котушку шалених кольорів. Запитально поглянув на Брутала, і той кивнув.

— Угу. Здогадуюся, що якраз трюк із котушкою вони й хочуть побачити найпершим. Але льодяники він теж хряцає дуже забавно. І коробку сигарну не забудь. Ти його в ній понесеш, правда?

Делакруа взяв коробку й поклав туди майно Містера Джинґлза, але саму мишу вмостив собі на плечі. Потім вийшов із камери, з гордовитим виглядом, і по-королівському глянув на Діна й Гаррі.

— Ви, хлопці, іти?

— Нє, — хитнув головою Дін. — Нам тут іншу рибку посмажити тре’. А ти давай, відсмали там, Деле. Покажи, що бува, коли парубок з Луїзіани відкладає вбік кувалду й по-справжньому береться до роботи.

— Ще б пак.