Розділ «3»

Згодом, коли інші роз’їхалися і я вже вдягався на роботу, вона взяла мене за руку, розвернула й зазирнула в очі з несамовитою наполегливістю.

— Мелінда? — спитала вона.

Я кивнув.

— Поле, ти можеш зробити для неї щось? Справді щось зробити чи все це просто бажане за дійсне, мрії, спричинені тим, що ти вчора вночі побачив?

Я згадав очі Коффі, руки Коффі, ту свою загіпнотизовану ходу до нього, коли він мене покликав. Я згадав, як він простягав руки до розтрощеного напівмертвого тільця Містера Джинґлза. «Поки ще є час», — сказав він тоді. І рій чорної комашні побілів і зник.

— Я думаю, ми — єдиний шанс, що в неї лишився, — зрештою відповів я.

— Тоді скористайтеся ним, — сказала вона, защібаючи на мені ґудзики нового осіннього пальта. Воно висіло в шафі з початку вересня, але надів я його тільки втретє чи вчетверте. — Скористайтеся.

І вона практично виштовхала мене за двері.