Розділ «9»

До Брутала й Діна я додзвонився одразу, бо в обох удома були телефони. У Гаррі його не було, в ті часи принаймні. Але я мав номер його найближчих телефонізованих сусідів. Гаррі передзвонив мені хвилин за двадцять, зніяковіло перепрошував за те, що цей виклик маю оплатити я, і белькотів обіцянки «заплатити свою частку» за наступним рахунком за послуги. Я сказав йому, що цих курчат ми порахуємо, коли вони вилупляться, а тимчасом чи не міг би він приїхати до мене на обід? Брутал і Дін сказали, що будуть, а Дженіс пообіцяла приготувати свій знаменитий капустяний салат… не кажучи вже про ще знаменитіший яблучний пиріг.

— Обід просто заради обіду? — у голосі Гаррі лунали скептичні нотки.

Я визнав, що маю до них одну розмову, але по телефону краще не вдаватися в подробиці, навіть трохи. Гаррі погодився приїхати. Я поклав трубку на зубці важеля, підійшов до вікна й замислено визирнув надвір. У нас була нічна зміна, але ні Брутала, ні Діна я не розбудив, та й у Гаррі голос був не як у людини, яку вирвали з країни сновидінь. Видно було, що не тільки мене дуже турбує нічна подія. А враховуючи те божевілля, що я задумав, то це було, мабуть, на краще.

Брутал, який жив до мене найближче, приїхав о чверть на дванадцяту. За п’ятнадцять хвилин з’явився Дін, а Гаррі — вже вдягнений на роботу — приблизно за чверть години після Діна. Дженіс подала нам сендвічі з холодною яловичиною, капустяний салат і чай з льодом на кухні. Ще тільки день тому ми б посідали обідати на бічному ґанку й раділи легкому вітерцю. Але після грози похолоднішало на добрих п’ятнадцять градусів, і з гір поривами налітав пронизливий вітер.

— Сідай з нами, — запропонував я дружині.

Але вона похитала головою.

— Щось не дуже мені хочеться знати, про що ви балакатимете. У невіданні я менше тривожитимусь. Перекушу у вітальні. Цього тижня я навідуюся до міс Джейн Остін, а вона дуже цікавий співрозмовник.

— А хто ця Джейн Остін? — зачудовано спитав Гаррі, коли вона пішла. — Поле, з твого боку родичка чи з Дженіс? Гарненька?

— Це письменниця, невігласе, — сказав йому Брутал. — Вмерла ще тоді, коли Бетсі Росс[63] нашивала зірочки на перший прапор.

— Ой, — присоромлено мовив Гаррі. — Я не дуже-то люблю читати. Інструкції до радіоприймачів хіба.

— Поле, то що в тебе на думці? — спитав Дін.

— Для початку — Джон Коффі й Містер Джинґлз. — Усі здивовано подивилися на мене, але цього я й очікував. Вони думали, що я хочу поговорити або про Делакруа, або про Персі. Чи про обох. Я глянув на Діна й Гаррі. — Те, що сталося з Містером Джинґлзом… що зробив Коффі… сталося дуже швидко. Не знаю, чи ви встигли помітити, що миша була вся понівечена.

Дін похитав головою.

— Але я бачив кров на підлозі.

Я повернувся обличчям до Брутала.

— Той сучий потрох Персі просто розчавив її, — сказав він. — Вона б здохла. Але не здохла. Коффі щось із нею зробив. Якось її зцілив. Я розумію, як це звучить, але я на власні очі бачив.

Я сказав:

— Мене він теж зцілив, і я не просто це бачив, а й відчув.

Я розповів їм про свою інфекцію — як вона поверталася, як боляче було (крізь вікно я показав на дрова, за які мусив триматися того ранку, коли біль поставив мене на коліна) і як він повністю щез, коли Коффі мене торкнувся. І більше не турбував.