Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА. Статистика ресурсного забезпечення діяльності підприємств»

Розрахункові дані таблиці 5.11 дають підстави зробити такі висновки:

- загальні фонди робочого часу зменшились виключно за рахунок зменшення чисельності працівників підприємства;

- водночас покращився рівень використання робочого часу у розрахунку на одного працівника, зокрема співвідношення між фактичною і встановленою тривалістю робочого періоду досягло 90,9%. Основними позитивними чинниками такої динаміки є збільшення фактично відпрацьованого робочого часу у складі максимально можливого за рахунок зменшення його втрат (більш як у два рази або на 13,7 год.), а також зменшення середньої тривалості тимчасової непрацездатності одного працівника (на 2,7 год);

- про підвищення інтенсивності праці свідчить зменшення тривалості чергової відпустки у розрахунку на одного працівника. Водночас позитивною зміною є використання цієї відпустки у звітному році всіма працівниками облікового складу.

На підставі результатів аналізу ресурсів робочого часу, представлених у табл. 5.10, можна дійти висновку про покращення їх використання, насамперед, за рахунок зменшення майже у тричі (з 27624 до 9445 люд. - год) втрат робочого часу. Коефіцієнт використання табельного фонду робочого часу зріс 1289083

з 82,2 до 84 % ( х 100 %), а максимально можливого - з 89,9 до 90,9%

<""?.,004Т"

у1417865 '

Одним із основних кількісних чинників зміни фонду робочого часу на підприємстві є зміна кількості зайнятих. У зв'язку з цим поглиблення аналізу використання робочого часу передбачає його оцінку у розрахунку на одного працівника, тобто, використання середніх величин. Різновидами таких середніх є:

Порівнянням середніх величин можна отримати коефіцієнт використання робочого періоду:

Значення цього коефіцієнта залежатиме від втрат робочого часу у зв'язку з прогулами, простоями, низкою інших причин.

Приклад 5.10. За даними про ресурси робочого часу у табл. 5.10 проведемо аналіз їх використання за допомогою середніх величин.

Таблиця 5.11. Показники ресурсів робочого часу ПрАТ "Троянда" та його використання у розрахунку на одного працівника

У зв'язку з реформуванням і демократизацією трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками на ринку праці України отримав юридичне підґрунтя страйковий рух. Це стало передумовою формування у вітчизняній статистиці праці порівняно нового розділу, який називається "Статистика трудових конфліктів".

Трудовий конфлікт - це ситуація, за якої між роботодавцями та найманими працівниками виникає незгода з певних питань чи групи питань. Трудовий конфлікт може відбуватися і вирішуватися без припинення роботи (сторони, які конфліктують, вирішують спірні питання у неробочий час, у тому числі на мітингах, демонстраціях, через голодування, оголошення передстрайкової готовності тощо) або з її припиненням.

Різновидами прояву трудових конфліктів, пов'язаних із припиненням роботи, є страйки і локаути.

Страйк - це тимчасове припинення роботи однією або декількома групами працівників з метою домогтися задоволення своїх вимог чи протидіяти вимогам роботодавця або висловити своє незадоволення чи підтримку вимог (незадоволення) інших працівників.

Локаут - це повне чи часткове закриття одного або декількох робочих місць, або спроба перешкодити нормальній трудовій діяльності працівників роботодавцем (одним чи кількома) з метою нав'язати свої вимоги чи підтримати вимоги інших роботодавці в, або протидіяти вимогам працівників.

Статистичне вивчення трудових конфліктів на підприємстві передбачає облік їх тривалості у днях та втрати робочого часу у людино-днях і людино-годинах, а також втрати (невипущена продукція, ненадані послуги тощо) внаслідок трудового конфлікту на самому підприємстві чи на інших економічно пов'язаних з ним підприємствах.

Особи, які на час проведення страйку були відсутні на своєму робочому місці через хворобу, відпустку, відрядження тощо, не слід вважати учасниками трудового конфлікту.