РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Впродовж останніх років змінилися пропорції у сільському господарстві, між рослинництвом і тваринництвом. Негативною тенденцією є зменшення питомої вага тваринництва (104%) до рослинництва (майже 108%).

Таким чином, е підстави оцінювати період останніх років як такий, у якому посилилися тенденції нестійкості, спаду, подальшого розшарувати промислових виробництв за результатами функціонування й можливостями розвитку, як унаслідок впливу кон'юнктурних коливань, так і, вочевидь, несприятливих макроекономічних й інституційних умов.

Впродовж 2003-2013 років відбувалася поступова трансформація територіальної організації господарства України. Провідна тенденція у зазначений період: зростання неоднорідності національного економічного простору, наявність різких міжрегіональних контрастів у рівні розвитку і структурі господарства. Неоднорідність національного економічного простору фіксується за різними показниками: виробництвом промислової і сільськогосподарської продукції на душу населення; за рівнем інвестиційної активності; за рівнем соціально-економічного розвитку; за рівнем безробіття. За рівнем розвитку економіки регіони розрізняються у 5,5 рази.

Вагомою тенденцією трансформації територіальної організації господарства України є зниження ступеня диверсифікації регіональних промислових комплексів, тобто "збіднення їх галузевої структури". Податкові надходження з областей часто забезпечують одна-дві галузі. Наприклад, питома вага харчової галузі у структурі промисловості Тернопільської, Волинської, Вінницької областей складає більше 50%.

Продовжує спостерігатись територіальна деформація ареалів товарного виробництва основних видів сільськогосподарської продукції. Характерним для країни на сучасному етапі є "розмивання" спеціалізації сільськогосподарського виробництва природно-географічних зон, суттєве підвищення ролі зернового господарства в усіх без винятку природно-географічних зонах. Таким чином, можна відмітити, що територіально-галузеві пропорції національної економіки є далеко не оптимальними і потребують змін.

Структурна переорієнтація економіки України пов'язується з необхідністю: прискорення темпів розвитку інновацій (сучасних технологій), новітніх форм і методів організації та управління інноваційними процесами, розширення можливостей адаптації різних форм господарства країни до потреб внутрішнього та зовнішнього ринку, введення в економіку нових видів економічної діяльності, ресурсозбереження, безвідхідних технологій, тощо.

Нові види економічної діяльності базуються передусім на використанні сучасних досягнень науки й техніки, новітніх людських здатностей, "ноу-хау", сучасних ідей, методів та способів ведення господарської діяльності, новітніх технологічних процесів, раціонального природокористування, ресурсозбереження та загальної екологізації економіки. Наслідки реалізації цих процесів будуть різні (табл. 8.4), проте, не викликає сумніву, що Україна потребує модернізації та ефективного подальшого розвитку національного господарства, що дозволить розбудувати міцну, конкурентоздатну європейську державу.

Щодо регіонального рівня, то сучасні суспільно-економічні проблеми в регіонах Україні, це перш за все:

1) гіперконцентрація продуктивних сил у високоіндустріальних та високоурбанізованих районах;

2) досі велика частка енерго-, водо-, паливо-, капіталомістких галузей;

3) дуже слабка державна підтримка наукомістких, технологічно розвинутих галузей;

4) проблеми розвитку машинобудівного комплексу, особливо наукоємних, конкурентоздатних галузей;

5) нестабільність ситуації у ПЕК, повільні темпи диверсифікації джерел постачання енергоресурсів;

6) недостатній рівень впровадження альтернативної енергетики, ресурсозберігаючих технологій, та екологізації економіки;

7) низький рівень інноваційності сільського господарства, вельми повільні прояви участі у новій "зеленій" та "блакитній" (інтенсивний розвиток аквакультури) сільськогосподарських революціях;

8) несприятлива зовнішньоекономічна та геополітична ситуація;

9) несприятлива структура експорту та імпорту, нестабільність національної валюти;

10) гостра потреба у створенні сприятливого господарського середовища;

11) важкі демографічні проблеми, що проявляються у природному скороченні населення, безробітті, загостренні ситуації на ринку праці, нераціональному розподілі трудових ресурсів;

12) соціальні проблеми: низький життєвий рівень населення. Існують проблеми використання природно-ресурсного потенціалу, техногенні та екологічні проблеми, значно глибші диспропорції соціально-економічного розвитку у сільській місцевості ніж у містах.