РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

1) галузі первинні, які включають сільське господарство і добувну промисловість;

2) галузі вторинні, які охоплюють обробну промисловість, і в свою чергу поділяються на: а) переробну промисловість, що використовує сировину та енергію первинних галузей; б) "середні" поверхи виробництва; в) "верхні" поверхи (отримання складної продукції);

3) транспорт, торгівля, охорона здоров'я та інші галузі обслуговування населення;

4) управління, наука, наукове обслуговування.

Рис. 8.2. Частка окремих галузей промисловості у загальному промисловому виробництві України у 2013 році, у %

Джерело: Складено авторами за даними ДСС України (ukrstat.gov.ua)

Основні напрямки аналізу галузевої структури господарства країни (регіону) включають: визначення співвідношення між групами "А" і "Б": визначення співвідношення між легкою та важкою промисловістю; аналіз співвідношення між добувною і обробною промисловістю; визначення частки окремих галузей промисловості в загальному обсязі виробництва промислової продукції; визначення частки провідних галузей, що характеризують НТП (електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість); встановлення співвідношення між промисловістю та сільським господарством. На основі цього відбувається встановлення типу структури національної економіки. Він може бути:

– індустріальним (різке переважання промисловості);

– індустріально-аграрним (переважання промисловості над сільським господарством);

– аграрно-індустріальним (переважання сільського господарства над промисловістю);

– аграрним (різке переважання сільського господарства).

Галузева структура господарства України має свої територіальні особливості, так важка промисловість переважає в Дніпропетровській, Донецькій, Луганській, Запорізькій областях, сільськогосподарське виробництво та промислова переробка с/г сировини у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській областях; добувна промисловість зосереджена у Івано-Франківській, Донецькій, Полтавській, Дніпропетровській, Сумській, Луганській областях. Такі тенденції стають причинами диспропорцій у соціально-економічному розвитку регіонів України. Проявляється це у співвідношенні між максимальними й мінімальними показниками випуску промислової продукції у різних регіонах держави.

Територіальна структура відображає склад, співвідношення і взаємне розміщення різних форм територіального зосередження продуктивних сил, характеризує сусідство, ієрархію, взаємозв'язки тих чи інших територіальних елементів господарського комплексу. Територіальна структура є конструктивним розміщенням галузей господарства, комплексів, виробництв у тісному взаємозв'язку та взаємозалежності відносно систем розселення в межах економічних районів, що функціонують в єдиній системі національної економіки. Територіальна структура суспільної діяльності розкриває інформацію про основні риси розміщення господарства, центри тяжіння суспільного життя, найважливіші траси, напрямки та потоки соціально- економічних зв'язків, а отже окреслює економічний рельєф країни та регіону.

Поряд з поняттям "територіальна структура", в науковій літературі зустрічається поняття "територіальна організація", ці терміни дуже близькі, адже структура – це будова, організація чогось [25; 42]. Під територіальною організацією комплексу слід розуміти закономірний процес розміщення відповідних підприємств і установ, виникнення і функціонування їх просторових поєднань й системних утворень у тісній взаємодії з територіальними системами розселення і виробництва під впливом, переважно соціально-економічних чинників та географічних і просторово-часових координат. Тому НГК та регіональні господарські комплекси (РГК), що його складають, є конкретною формою просторової організації суспільного (виробничого, соціального, економічного) процесу, а його структурними елементами нижчого ієрархічного рівня (відповідно до загальноприйнятої класифікації соціально-економічних територіальних систем) виступають:

а) пункт (промисловий або сільськогосподарський, населений, економічний);

б) економічний центр (виробничий, промисловий, сільськогосподарський центр, соціального обслуговування, тощо);

в) економічний вузол (виробничий, промисловий, вузол обслуговування);

г) економічний район (суспільно-географічний район, промисловий район, соціально-економічний район).

Усі названі елементи територіальної структури утворюють міжрайонні, внутрішньорайонні, обласні, міжобласні або регіональні територіальні (просторові) системи господарства.

Територіальна структура дуже інерційна (має здатність зберігати стійкість по відношенню до зовнішніх впливів). Якщо в галузевій структурі нове часто витісняє старе, то в територіальній структурі відбувається накопичення елементів різних часів і епох, адже тут існує прив'язка до території. Інерційність територіальних систем пояснюється, насамперед, тим, що будь-якому її елементу значно легше змінити свою спеціалізацію, ніж місцеположення. Причиною останнього є довговічність матеріальних форм населених пунктів та центрів, транспортних комунікацій тощо.