РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Територіальна структура відображає не лише просторове розміщення господарства, а й "економічний рельєф", тобто різну величину економічних потенціалів господарських об'єктів. Економічні лінії (транспортні магістралі, лінії електропередач, морські шляхи) в поєднанні з промисловими вузлами і потужними багатогалузевими концентраціями (містами), утворюють опорний економічний каркас країни.

Територіальну структуру (ТС) формують її елементи. Кожна з великих галузей має свій набір елементів ТС. Так, наприклад, до основних елементів ТС промисловості належать промисловий пункт, промисловий центр, промисловий вузол, промисловий район.

Характерні особливості кожного з елементів територіальної структури господарства вдало окреслені у працях відомих вчених Юрківського В.М., Топчієва О.Г. Основою формування функціонально-територіальної структури господарства країни чи її регіону виступають промислові або сільськогосподарські пункти (низовинні елементи господарського комплексу) тобто села та селища, в яких розташовано переважно монофункиіональні об'єкти господарства (наприклад, елеватор, або глиняний кар'єр, сільськогосподарське виробництво чи переробка). Поєднання низовинних елементів господарського комплексу (чи їх функцій) в межах певного населеного пункту утворює промисловий (економічний) центр. За кількісним набором та рівнями реалізації економічних процесів, центри бувають місцевого, районного, обласного, міжобласного, національного та міжнародного значення і відповідно до цього формують зони впливу [63].

Промисловий (виробничий, с/г,) вузол – це поєднання хоча б одного економічного центру обласного, міжобласного, національного чи міжнародного значення та нижчих за рангом медичних центрів на основі їх територіальної близькості та функціонального тяжіння. Як правило, до економічних (промислових) вузлів входять різні за спеціалізацією центри та пункти господарства, наприклад, Львівський промислово-економічний вузол поєднує в собі господарські комплекси м. Львова та обласних центрів Львівської області з наявними там галузями промисловості, сільського господарства, сфери послуг.

Економічний район – це територія, якій властиві спільні риси господарських (економічних) процесів, єдність економіко-географічного положення, спільні риси спеціалізації виробництва та близькі передумови сталого економічного розвитку. Економічний район формується у результаті тісної взаємодії пунктів, центрів, вузлів в межах конкретної території. Наприклад, Подільський економічний район сформований на основі Вінницького, Хмельницького та Тернопільського промислових вузлів і всіх центрів та пунктів даної території.

В межах кожного господарського комплексу (національного, регіонального) спостерігається ієрархія господарських центрів (промислових, центрів обслуговування) та явище тяжіння різних видів господарської діяльності до сильнішого ядра. Господарські центри (вузли) 1-го порядку підпорядковують собі вузли за порядком нижчі (ІІ-го, IIІ-го).

Територіальну організацію господарства доцільно розглядати під кутом зору теорії "центральних місць", засади якої були закладені у 30-х роках XX століття В. Кристаллером та А. Льошем при дослідженнях територіальної організації промисловості. До основних понять цієї теорії відносять: пороги виробництва; промислові радіуси; промислові центри (центральні місця); ранги виробництва; ранги промислових центрів (центральних місць); промислові зо ни (зони обслуговування); ієрархія центральних місць та їх промислових зон; просторова суперпозиція (накладання) промислових зон різних рангів.

На основі теорії центральних місць В. Кристаллера і наукових розробок українських вчених виявлено особливості територіальної структури (організації) господарства [25; 48]:

1) кількість підприємств, виробництв, установ та закладів у населеному пункті (центральне місце) прямо пропорційна його величині;

2) із зростанням чисельності населення у населеному пункті, збільшується і його господарські функції та значення;

3) спеціалізовані галузі та висококваліфіковані виробництва частіше можна зустріти у великих населених пунктах, які є центрами вищих рангів (великі багатофункціональні міста);

4) вузькоспеціалізовані галузі, інноваційні виробництва, промислові підприємства регіонального та національного значення, новітні промислові досягнення та розробки розташовуються в промислових центрах (або зонах їх найбільшого впливу) з високим рангом – міста Київ, Львів, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріжжя, та ін.;

5) існує територіальна ієрархія промислових центрів в межах економічного району: а) найвищий ранг має лише один центр – центральне місто економічного району; б) кількість промислових центрів кожного наступного (нижчого) рангу зростає відповідно до величини та ресурсно- економічних можливостей населених пунктів; в) територіальні зони промислових центрів мають сталу мережу; г) економічні центри високого рангу мають багатофункціональне, спеціалізоване, міжгалузеве добре розвинене господарство, а отже і весь перелік підприємств, виробництв, установ та послуг економічних центрів всіх попередніх (нижчих) рангів;

6) розвиток господарського комплексу значною мірою визначається потребами населення економічних центрів, а не його оточення (периферії);

7) згідно з принципами управління господарством, зона впливу економічного центру обласного рівня визначається його адміністративними кордонами, але центри, що мають міжобласне, республіканське та міжнародне значення мають дещо ширші зони впливу та обслуговування [25; 42; 48].

Зони промислового або економічного впливу не функціонують окремо, вони взаємодіють, накладаються одна на одну, перекриваються, утворюють ареали, різні за розміром та конфігурацією, райони і міжрайонні утворення, що дозволяє говорити про наявність просторових поєднань. А разом із системоутворюючими центрами вони формують територіальні господарські комплекси різного таксономічного рівня – національні господарські комплекси, регіональні, обласні, районні, місцеві господарства.

Господарські комплекси мають, як високий рівень розвитку (багатогалузеве господарство, розвинену економіку), так і недостатній рівень розвитку (відсутність певних виробництв, що, одночасно, стає стимулятором економічного обміну та взаємозв'язків). Це сприяє поглибленню функціональних зв'язків з територіальними системами та господарськими комплексами різних типів і рівнів, стимулює поглиблення спеціалізації, формування міжгалузевих комплексів.

Господарським комплексам властива наявність управлінської структури – це поєднання на певній території управлінських і контролюючих органів, що виконують певні господарсько-регулятивні функції відповідно до існуючої системи ієрархічної субординації державних владних структур. Ограни управління і контролю економічної діяльності адміністративної області формують складну систему, що дозволяє координувати соціально-економічні процеси у господарському комплексі регіону, й характеризується наявністю власних компонентної та територіальної структур і рівнів управління.

Сучасне господарство України та її регіонів має досить складну територіальну, галузеву та управлінську структуру, яка потребує постійного аналізу, вдосконалення та оптимізації у відповідності до сучасних запитів ринку та глобалізаційних викликів.

8.3. Особливості формування міжгалузевих комплексів