РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Структурна перебудова проводиться в усіх великих галузях, але особливої значимості набула у промисловості. Її основними напрямками визначено: підвищення соціально-економічної спрямованості промисловості та забезпечення високих темпів виробництва предметів споживання; удосконалення галузевої, внутрішньогалузевої та територіальної структури, забезпечення збалансованості та пропорційності розвитку промислового комплексу; модернізація та перехід на нові прогресивні технології всіх базових галузей промисловості; активний розвиток наукомістких галузей; комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного використання мінеральної сировини, утилізація відходів.

Таблиця 8.4

Наслідки впровадження нових видів економічної діяльності в суспільну систему України

Джерело: Розроблено на основі [75], та вдосконалено авторами

На основі вищезазначених проблем стає можливим формування пріоритетів економічного зростання в Україні:

Перший пріоритет – розвиток високотехнологічних галузей (ракетно- космічна техніка, літако-, моторобудування, електрозварювання, порошкова металургія, біотехнологія, окремі виробництва військово-промислового комплексу). Виходячи з реалій українського буття, у першочерговому порядку необхідно знайти можливості щодо перспектив розвитку таких галузей, як: наукоємні машинобудівні виробництва (авіаційна та ракетно-космічна галузь, суднобудування, сільськогосподарське машинобудування, енергетичне і транспортне машинобудування, високотехнологічне обладнання для добувної та металургійної промисловості).

Однак панівними в Україні залишаються ресурсномісткі низько технологічні галузі, а високотехнологічні напрямки створюють лише близько 3-5% загального продукту. Найпрогресивніші наукомісткі галузі – нанотехнології, оптоелектроніка, біотехнології, геноміка, фотоніка в Україні майже відсутні, їх частка у ВВП становить менше 0,1%. Український ринок заповнюється високотехнологічною продукцією товаровиробників інших країн, а продукція і технології українських виробників залишаються невикористаними. Потрібно впроваджувати високі технології подвійного призначення, які забезпечать організацію серійного виробництва високотехнологічної продукції народногосподарського призначення.

Перспективним для України залишається приладобудування, а саме високотехнологічні прибори і системи широкого функціонального та галузевого призначення, зокрема, для розвитку житлово-комунальної та соціальної (охорона здоров'я, освіта) сфер, виробництво медичного устаткування. Реанімації потребує оборонно-промисловий комплекс (виробництво сучасних видів озброєння та військової техніки).

Щодо традиційних виробництв, то належної уваги вимагають добування паливно-енергетичних корисних копалин та новітні види виробництв з їх комплексного використання та перероблення; виробництво електроенергії, у тому числі на основі відтворювальних і нетрадиційних ресурсних джерел; базові переробні виробництва (металургія, хімія та нафтохімія). Традиційні базові галузі матеріально-сировинного сектору промисловості також мають розвиватися, але тільки на принципово новому техніко-технологічному фундаменті та в економічно доцільних і екологічно допустимих межах.

Другий пріоритет – перехід до прогресивних форм функціонування та виробництва галузей АПК. Сьогодні серйозно постають питання якості та конкурентоспроможності продукції АПК. Реалізація стратегії успішного росту конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції має здійснюватися на основі наступних принципів: врахування динаміки ринкового попиту на національному та світовому ринках; створення галузей, які спеціалізуються на виробництві певного виду продукції. Довгострокова мета стратегії підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських товарів це – створення галузевої системи конкурентоспроможності на світовому аграрному ринку. Враховуючи вищевикладене, виникає необхідність розгортання національної інноваційної системи, впровадження механізму надійного забезпечення аграрного сектору науковими розробками й новими технологіями. Вагомою складовою даного пріоритету є виробництво екологічно і біологічно чистих харчових продуктів, та активний розвиток органічного виробництва.

Природно-ресурсний потенціал України, його специфічні особливості є запорукою майбутнього розвитку агропромислового виробництва і рекреаційно-туристичного господарства світового значення. Одним з стратегічних ресурсів XXI ст. стають продукти харчування. Це об'єктивний процес, тому, що людей на Землі стає все більше, а відповідно, сільськогосподарських земель – все менше. Тому агропромисловий ресурс стає провідним стратегічним ресурсом. Існують наукові та геополітичні припущення, що основні конфлікти в близькому майбутньому світу, виникатимуть не за нафту, як було раніше, а за життєвий простір і їжу.

Україна в 2013 році зібрала рекордний врожай зерна, близько 63 млн. тонн, і 11 млн. тонн соняшника. При цьому наша держава вийшла на друге місце у світі після США за експортом зерна. Україна нині виробляє близько 50% соняшникової олії світу. Та й по інших показниках розвитку АПК наша держава міцно займає позиції в переліку 5-10 провідних країн світу. І це, при врожаєві вдвічі-втричі меншому, ніж в розвинутих країнах Європи. Крім того, зернові ресурси також є джерелом енергетичної сировини (етанол, біоетанол).

Ще однією важливою об'єктивною особливістю України, що визначає пріоритетність розвитку АПК є те, що в ній зосереджені значні площі так званих "солодких" чорноземів. При наявності в нашій країні близько 30-40 відсотків чорноземів світу (за різними методиками обрахування їх площі), у нас знаходиться всі 100% "солодких" чорноземів, на яких можна вирощувати найякіснішу сільськогосподарську продукцію в світі. На схід від Дніпра таких грунтів мало, за Доном їх взагалі немає. В цьому криються ще одні об'єктивні конкурентні переваги української сільськогосподарської продукції перед продукцією інших країн. Науковці-аграрії передбачають, що увійшовши до ЄС і піднявши врожайність до стандартів цієї організації, Україна здатна зайняти лідерські позиції в світі за експортом продуктів харчування.

При значній наявності штучних водойм та ставків (за даними Водного фонду, в Україні понад 49 400 ставків й водосховищ, в оренді знаходиться 17 860 ставків, або 36% від загальної кількості їх в країні) існують перспективи активної участі у новій "блакитній революції" – інтенсивному розвитку аквакультури, за якої світ перейшов на розширення рибництва та скорочення вилову дикої риби. Зараз в світі вирощується більше риби ніж яловичини, тому що розведення аквакультури та штучного рибництва майже в сім разів продуктивніше за розведення великої рогатої худоби (порівнюється кількість корму затрачена на отримання одного кілограму приросту маси). В умовах зростання попиту й виснаження природних рибних запасів, майже половину всієї риби та морепродуктів в світі зараз постачають рибні господарства та ферми, ця продукція надходить також і в Україну, але можливості розвитку власного рибного господарства нашою країною практично не реалізуються, а всі шанси для цього дійсно існують.

Третій пріоритет – транзитні перевезення вантажів, транспортування нафти, газу, електроенергетика, надання міжнародних послуг у сфері транспорту, зв'язку, телекомунікацій, інформаційних потоків, міжнародної логістики.

Технологічні потужності національної транспортної інфраструктури дають можливість щороку перевозити залізницями, внутрішнім водним та автомобільним транспортом і переробляти в портах понад 60-70 млн. тонн продукції та доставляти трубопровідним транспортом близько 200 млн. тонн, тобто наявний транзитний потенціал України використовується на 70%, а на транспорті загального користування – лише на 50%. Основі причини, що стримують розвиток транзиту вантажів в Україну: 1) невпорядкованість системи контролю вантажів на кордоні; 2) висока вартість послуг, що надаються контрольними службами; 3) низька швидкість доставки вантажів; 4) несприятлива кримінальна ситуація; 5) відсутність комплексу правових актів, що регулюють транзитні перевезення.

Ці проблеми й покликана розв'язати загальнодержавна Комплексна програма утвердження України як транзитної держави, яка спрямована на забезпечення інтеграції України в європейську та світову економічні системи. Крім того, найсприятливішою позицією в ΕΠΊ України є транспортно- географічне положення. За даними британської консалтингової фірми "Рендал" Україна має найвищий транспортний рейтинг в Європі – 3,25. На другому місці Польща – 2,85. Об'єднавши власні зусилля в цій важливій сфері, Україна і Польща можуть стати монополістами на мосту між Європою і Азією, створити провідний безпечний коридор між Балтійським і Чорним морями. Цей потенціал поки що використовуються дуже слабо.

Четвертий пріоритет – розвиток туристсько-рекреаційного комплексу.

Туристична галузь є невід'ємною складовою національного і світового ринку і розглядається як перспективний напрям. Посідаючи друге місце в світовій економіці після комп'ютерної та електронної промисловості, вона випереджає такі галузі, як нафтопереробка та автомобілебудування. Розвиток туризму став можливим завдяки науково-технічному прогресу суспільства, тобто створенню інфраструктури ринку. Якщо акцентувати увагу тільки на ринку послуг, то цей ринок стрімко розвивається і є на даному етапі перспективним, тому що держава може досягнути високого рівня економічного росту завдяки частці послуг у валовому національному доході.

Україна володіє дуже значним рекреаційно-туристичним потенціалом, де конкурентні переваги перед іншими країнами очевидні. З давніх-давен суспільство прагне "хліба і видовищ". Перше забезпечить агропромисловий комплекс України, а друге відновлена історико-культурна спадщина української нації та мальовничі ландшафти країни, двохтисячокілометрове морське узбережжя та Карпатські гори, також сюди варто додати ще сотні унікальних замків і фортець, які треба відновлювати, історично-архітектурних ансамблів (Львів, Київ, Кам'янець-Подільський, Кременець, Буша та ін.), найдовші у світі гіпсові печери, Товтри, Мізоцький, Словечансько-Овруцький кряжі, Гологори, Вороняки, Розточчя і багато іншого. Про конкурентні переваги українських природних умов і ресурсів досить добре знають в ЄС і Росії. Саме європейські дослідники виявили, що найкращі на континенті умови для життя і господарської діяльності людини саме у Вінницькій області в районі міста Немирів. а найкраще середовище для розвитку європейського туризму в XXI ст. знаходиться в Українських Карпатах, зокрема в Гуцульщині.