РОЗДІЛ II. МІЖГАЛУЗЕВІ ГОСПОДАРСЬКІ КОМПЛЕКСИ В РЕПОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

– недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та екологічної інфраструктури;

– застарілість технологій, зношеність основних виробничих фондів, слабкий розвиток інноваційної складової;

– низька забезпеченість паливно-енергетичними, лісовими, водними ресурсами;

– недостатнє використання потужностей сировинної бази (в т.ч. відходів) та вторинне ресурсокористування.

Національний економічний комплекс характеризують:

1) ознаки національного суверенітету: національна державність; незалежність; непорушність території та кордонів; суверенітет законотворчості; суверенітет виконавчої влади; суверенітет зовнішньоекономічної діяльності;

2) ресурсно-виробничі ознаки: природно-ресурсний потенціал; трудовий потенціал; науковий і техніко-технологічний потенціал; національна власність;

3) господарсько-організаційні ознаки: національна система управління і регулювання; національна фінансово-кредитна система; національна грошова одиниця; національна транспортна система; національна митна система; національна виробнича інфраструктура;

4) товарообмінні ознаки: внутрішні ринки товарів, робіт і послуг; внутрішні ринки цінних паперів; система виходу на світові ринки [14].

Господарство країни – категорія історична, тобто воно постійно розвивається, змінюється, удосконалюється. Поняття "національне господарство" дуже багатогранне і містить сукупність відомостей про те, як населення країни веде свою господарську діяльність, функціонує. Діяльність, спрямована на задоволення різних потреб людей, називається господарською (економічною).

Найважливішою структурною одиницею господарства країни є галузь, під якою мається на увазі сукупність підприємств та установ, що випускають однорідну продукцію за подібною технологією. Усі підприємства входять до складу певних галузей господарства. Наприклад, підприємства, що займаються виробництвом будівельних матеріалів, належатимуть до будівельно- індустріальної промисловості, а виробництва шовкових, лляних, вовняних, бавовняних тканин – до текстильної галузі.

До обов'язкових ознак національного господарства необхідно віднести: наявність єдиного економічного та правового простору, що передбачає єдність валютно-грошової, податкової, фінансово-кредитної системи; загальнодержавної концепції зовнішньоекономічної діяльності; єдиної системи розселення; виробничої, транспортної, комунікаційної інфраструктури; наявність загальнодержавного ядра – столичного центру, де зосереджені основні управлінські та інституційні структури, що забезпечують державне управління та регулювання економікою і соціальною сферою.

Сьогодні для успішного перебування України у світовому економічному просторі необхідне не тільки активне реформування її господарства на ринкових засадах, але й глибокі системні трансформації всього суспільства, його світогляду, менталітету населення. Важливим питанням для національного господарства України, з огляду на системні перетворення економіки, трансформації суспільства, є поява нових видів економічної діяльності, котрі виникають, як реакція та наслідок системних трансформацій. Нові види економічної діяльності покликані змінити існуючу економічну структуру, зробити її більш адаптивною та мобільною згідно вимог часу і глобальних процесів.

Прогресивність, сучасність та ефективність національного господарського комплексу України сьогодні залежить від сукупності дій підприємств, організацій та окремих фізичних осіб, які, використовують однотипні ресурси: устаткування, людський капітал, ідеї, технологічні засоби, сировину та матеріали. Проте цей процес повинен забезпечити конкурентоздатність, гнучкість, ефективність, екологічність та соціальну орієнтованість господарства України, яке готове до нового етапу свого розвитку.

За визначенням Організації економічного співробітництва та розвитку, структурно стійкою є така національна економіка країни, в якій галузева структура відповідає технологічній • структурі. Сучасна "типова" стійка національна технологічна структура оцінюється, відповідно до прийнятої Європейським Союзом ще у 2007 р. класифікації виробничих структур, за технологічною структурою переробної промисловості. Її вигляд наступний: близько 50% – це сумарна частка високотехнологічних (20%) та середньотехнологічних (30%) виробництв; приблизно 50% – сумарна частка низькотехнологічних (30%) та середньонизькотехнологічних (20%) виробництв [20].

Співвідношення цих показників з показниками ядра галузевої структури – це емпіричне правило сталого розвитку економіки: питома вага галузей переробної промисловості повинна становити 1/5 від національної економіки, тоді як у цих галузях 1/5 – частка високотехнологічних виробництв та половина – високотехнологічних та середньотехнологічних виробництв. В сучасній науковій літературі сформовано систему вимог постіндустріального суспільства (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Вимоги постіндустріального суспільства до національних економік

Джерело: [Електронний ресурс]. – Режим aocryny:ena.lp.edu.ua:8080/ bitstream/ntb/ 10917 / 1/14.pdf

Галузева структура національної економіки України не відповідає рекомендованим нормативам. Структурні зрушення, що відбулися в національній економіці протягом останніх десятиліть, характеризувалися серйозним технологічним відставанням. Найбільшу питому вагу у структурі національної економіки займає сфера обігу, що свідчить про її деіндустріалізацію, суттєвою залишається частка добувної промисловості і сільського господарства. В структурі економіки домінують енергоємні, матеріаломісткі виробництва, що певною мірою залежать від імпорту паливно- енергетичних ресурсів. Динаміка структури національної економіки радикально відрізняється від структурних зрушень, що відбуваються в економічних системах розвинених країн світу, де зростає частка високотехнологічних виробництв обробної промисловості, телекомунікаційних, фінансових, страхових і бізнесових послуг, а також соціально орієнтованих видів економічної діяльності, наукоємних галузей. Загально відомим є той факт, що найбільшу частку у структурі економіки найбільш розвинених країн займає сфера послуг (рис. 8.1).