Розділ «1.9. Наукові основи соціально-економічного районування»

У навчальному посібнику "Соціально-економічна географія України" за редакцією О.І. Шаблія (1994 р.) виділяють шість соціально-економічних макрорайонів України: Центральний, Західний, Північно-Східний, Східний, Центрально-Східний і Південний.

Вчені Національної академії наук України, академіки М.І. Долішній, М.М. Паламарчук підтримали поділ України на шість соціально-економічних макрорайонів з деякими уточненнями їх внутрішнього складу: Центральний, Донецький, Західний, Придніпровський, Причорноморський, Харківський. Основою для делімітації шести макрорайонів стали матеріали з дослідження природи, населення і господарства України. При опрацюванні схеми районування автори спиралися на нерозривність економічних і соціальних процесів у різних районах. Саме тому була запропонована така схема соціально-економічного районування України, яка враховує визначальну роль великих промислових центрів (міст-мільйонерів), що мають стати осередками українського державотворення, регіональними національно-духовними центрами. Організаційними центрами виділених районів виступають найбільші міста України - Київ, Донецьк, Львів, Дніпропетровськ, Одеса, Харків. У них зосереджені головні наукові установи Національної академії наук України з кваліфікованими науковими кадрами, які могли б взяти участь у розробці і реалізації державних програм соціально-економічного розвитку макроекономічних регіонів.

Така схема, на думку її авторів, необхідна для реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіонів, зокрема для розробки моделі регіональної політики. Назви соціально-економічних макрорайонів України, головні їх центри (ядра) та територіальний склад наведені в табл. 1.8.

Сьогодні, коли розвиток регіонів України здійснюється в умовах впровадження принципів ринкової економіки, проблема управління економічними районами і територіально-виробничими комплексами стає ще більш актуальною. Система управління окремими регіонами пов'язана з розробкою цільових програм

Таблиця 1.8. Соціально-економічне макрорайонування України

розвитку регіональних TBK, удосконаленням їх структури й організації.

Економічне районування тісно пов'язане з управлінням регіонами. Виділення системи районів допомагає створити в межах держави раціональні регіональні TBK, враховуючи при цьому прогресивні тенденції в розвитку територіального поділу праці, спеціалізації господарства, внутрішньорайонних і міжрайонних економічних зв'язків. На сучасному етапі управління народним господарством передбачається поєднання народногосподарського підходу з комплексним розвитком економічних районів та адміністративних областей з метою підвищення ефективності виробництва. Особливо важливо правильно визначити стратегію регіональної економіки в кожному з виділених районів.

Основними шляхами підвищення регіональної ефективності виробництва виступають: поглиблення комплексного розвитку господарства районів, удосконалення структури і виробничих зв'язків районних комплексів, створення раціональних систем виробництва на базі промислових вузлів, підвищення ефективності регіональної спеціалізації і кооперування виробництва, формування об'єднань міжгалузевого характеру, реорганізація виробничої інфраструктури в районах, раціональне використання науково-технічного потенціалу і науково-технічних комплексів.

В умовах трансформації економіки України і переходу до ринкових відносин економічне районування має здійснюватись з урахуванням особливостей історичного розвитку, природних умов і ресурсів, демографічних процесів, політико-адміністративного устрою, структури і рівня розвитку господарств території. Саме тому комплексне дослідження розвитку регіонів розглядається як важливий етап визначення рівня їх економічного й соціального розвитку і є необхідним джерелом для підготовки територіальних планів та комплексних регіональних програм.

1.9.2. Види економічного районування

У системі видів економічного районування розрізняють дві взаємопов'язані і взаємозумовлені групи районів - загальноекономічні (інтегральні) і галузеві (спеціалізовані). Розрізнення інтегральних і галузевих економічних районів зумовлено розвитком територіального та міжгалузевого поділу праці, закріпленням певних галузей людської діяльності за територіями, що мають широку або вужчу спеціалізацію виробництва.

Загальноекономічним районуванням називають таке, за якого охоплюється господарство в цілому, тобто всі галузі виробничої і невиробничої сфер у їх єдності. Галузеве економічне районування розмежовує території на основі якоїсь однієї ознаки, тобто районується одна галузь господарства - промисловість, сільське господарство, транспорт або галузі невиробничої сфери. Районування галузей господарської діяльності - це метод, за допомогою якого виявляються склад і конфігурація територіальних систем господарства.

Загальноекономічне районування передбачає виокремлення в народногосподарському комплексі країни районів трьох таксономічних рівнів:

1) макрорайонування - поділ території країни на великі (основні) економічні райони;

2) мезорайонування - поділ великих економічних районів на підрайони, які одночасно є адміністративно-територіальними одиницями країни;

3) мікрорайонування - поділ мезорайонів на найменші адміністративні одиниці - локальні територіальні утворення із суто місцевими економічними зв'язками.

Всі три таксономічні рівні загальноекономічного районування взаємопов'язані і виконують різні функції в системі народногосподарського комплексу країни (рис. 1.16).

Рис. 1.16. Схема загальноекономічного (інтегрального) районування України

Поділ території країни на основні економічні райони (макрорайони) допомагає забезпечити найбільш раціональне поєднання різних галузей народного господарства в районних господарських комплексах. Економічні райони, в основі яких лежать територіально-виробничі комплекси державного значення, розглядаються як об'єкти територіального планування і управління.

Макрорайонування передбачає виявлення і розмежування територіальних систем господарського комплексу, які називають ще суспільно-територіальними комплексами. В економічній і соціальній географії вживається термін "суспільно-географічний комплекс". Однак справа не в тому, який термін слід вживати (хоча це не звичайне питання), а що необхідно вкладати в його зміст. Суспільно-географічні комплекси є основою формування економічних районів. Компонентами таких комплексів виступають: населення з його розселенням, матеріальне виробництво, невиробнича сфера, інфраструктура і територія. Отже, суспільно-географічні комплекси районів - це складні територіальні системи взаємопов'язаних компонентів, які перебувають між собою в генетичному, функціональному і територіальному зв'язку. Кожна з таких територіальних систем виконує певні функції в народногосподарському комплексі країни. На основі територіального поділу праці складається спеціалізація господарства великих економічних районів, а галузі спеціалізації господарства всіх районів разом взятих утворюють виробничий кістяк у системі народного господарства країни.