Розділ «1.6. Методи наукового аналізу господарства економічних районів»

У наш час вітчизняні та зарубіжні вчені сходяться на думці, що ефективність господарства економічних районів зводиться до мінімізації затрат капіталу, живої та уречевленої праці при максимізації прибутків, отже, може бути розкрита за допомогою класичної системи економічних показників: продуктивності праці, рентабельності, фондоозброєності, фондовіддачі тощо.

Рентабельність господарства економічних районів визначається як процентне співвідношення чистого прибутку підприємств території та суми його видатків. З огляду на те, що показники чистого прибутку підприємства не реєструються вітчизняною статистикою, в наукових дослідженнях доцільно використовувати показники чистого доходу. Вони відрізняються від показників прибутку підприємства на суму його видатків, однак для порівняльного аналізу ефективності функціонування промислових підприємств території є доволі репрезентативними. На думку деяких учених-економістів, показники рентабельності підприємства, розраховані на основі чистого доходу, а не прибутку, слід називати дохідністю. Однак чіткої позиції з цього приводу поки що не розроблено. Розрахунки рентабельності (дохідності) промислового виробництва проводять за такою формулою:

де Я - рентабельність (дохідність) виробництва; Р - чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); в - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), яка визначається за формулою

де МС - матеріальні затрати; ЬС - витрати на оплату праці; БС - відрахування на соціальні заходи; АС - амортизація; ОС - операційні витрати; ІС - інші звичайні витрати; ЇІС - надзвичайні витрати; ТС - податки на прибуток.

Чистий дохід від реалізації продукції можна описати такими показниками:

де С - дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); Об - інші операційні доходи; Ю - інші звичайні доходи;

ІЮ - незвичайні доходи; IIТ - непрямі податки та інші вирахування з доходу. Якщо рентабельність (дохідність) підприємства перевищує 100 %, воно працює економічно ефективно.

Інколи замість чистого доходу використовують інші показники економічної діяльності виробництва, зокрема обсяги реалізованої продукції, валову додану вартість тощо. Однак перший не повною мірою відтворює особливості формування економічної ефективності підприємства, а другий не розраховується державною статистикою на локальному рівні у розрізі окремих видів економічної діяльності.

З економічною ефективністю виробництва тісно пов'язаний показник продуктивності праці господарства економічних районів, в основі якого лежить співвідношення обсягів виробленої (реалізованої) продукції та затрат робочої сили. Вимірюється продуктивність праці кількістю продукції чи послуг, вироблених працівником за одиницю часу:

де ЬР - продуктивність праці; V- обсяги реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг); Ь - чисельність промислово-виробничого персоналу. Для розрахунків цього показника використовуються матеріали класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), що включають загальну звітність підприємств. До того ж чисельність промислово-виробничого персоналу розраховується лише за кількістю штатних працівників, оскільки в офіційній статистиці відтворено лише цей показник. Показник продуктивності праці свідчить про ефективність використання робочої сили на підприємстві, зниження працемісткості та розвиток уніфікації, автоматизації, роботизації, інформатизації тощо.

Важливе значення для визначення економічної ефективності виробництва мають показники фондоозброєності та фондовіддачі господарства економічних районів.

Фондоозброєність, або озброєність основними засобами, - це обсяг основних засобів підприємства у вартісному вираженні, що припадає на одного працівника (промислово-виробничого персоналу). Розраховується діленням середньорічної балансової вартості діючих основних засобів на середньорічну кількість працівників:

де Ра - фондоозброєність праці; 2? - середньорічна балансова вартість діючих основних засобів; Ь - середньорічна кількість працівників (промислово-виробничого персоналу). Показник використовується для економічного аналізу забезпеченості виробництва основними засобами як основи зростання продуктивності праці, виявлення резервів, розроблення заходів щодо підвищення ефективності виробництва тощо.

Фондовіддача, або віддача основних засобів, виражає виробничі відносини щодо економічної ефективності використання засобів виробництва. Якісний аспект цих відносин відображає критерій економічної ефективності - отримання максимального ефекту за наявних або менших ресурсів. Кількісне вираження фондовіддачі зводиться до співвідношення обсягів реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) до обсягу використаних для їх отримання виробничих засобів:

де ^г - фондовіддача виробництва; V - обсяги реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) за певний проміжок часу; ^ - вартість основних засобів виробництва, використаних для отримання продукції за певний проміжок часу.

Застосування наведених вище показників для оцінювання економічної ефективності господарства економічних районів, на думку багатьох учених, найбільш комплексно висвітлює механізми формування прибутку та повноцінно враховує всі аспекти виробничої діяльності. їх використання при проведенні суспільно-географічних досліджень промислових комплексів є науково обґрунтованим та методично доцільним.

Одним з методів економічного обґрунтування розвитку господарства економічних районів є виробничо-збутове зонування, тобто виділення виробничо-збутових зон для однойменної продукції. Зонування перевезень встановлює оптимальні зони збуту продукції окремих джерел. Пункти рівновеликої вартості продукції різних джерел утворюють їх вантажоподіли, а лінії, що з'єднують ці пункти, - границі оптимальних зон поширення продукції. Крім витрат виробництва, в конкретних розрахунках враховується різна вартість перевезення продукції певними видами транспорту.

Використовуючи дані приведених затрат на виробництво одиниці продукції, можна розрахувати раціональний ресурс перевезення продукції Р в певних районах П1 і Пг з урахуванням відстані між ними Д і транспортних затрат на 1 км при перевезенні продукції в напрямку від першого району до другого Тх і від другого до першого Т2:

Приклад. Нехай приведені затрати на виробництво 1 т фосфатних добрив у першому районі становлять 10 дол., у другому - 12 дол., відстань між хімічними комбінатами - 700 км, приведені затрати на транспорт для перевезення 1 т фосфатів на відстань 1 км у напрямку від першого району до другого - 0,4 цента, і в зворотному напрямку - 0,3 цента. У цьому випадку економічно ефективний радіус перевезення добрив з першого району в напрямку до другого становитиме:

Отже, дорожчу продукцію, що виробляється у другому районі, незважаючи на дешевизну транспортування, можна вигідно перевозити не далі ніж на 114 км (700 - 586).