Економічне обґрунтовування розвитку господарства економічних районів передбачає аналіз структури, спеціалізації рівня комплексності та ефективності функціонування регіональних (районних) комплексів. Останні розглядаються як сукупність елементів усіх сфер продуктивних сил і виробничих відносин. За змістом це інтегральні утворення, що об'єднують на території районів матеріальне виробництво, інфраструктуру, населення і розселення, локальні природні ресурси. Основою формування і функціонування господарських систем районів є господарські кластери або територіально-виробничі комплекси. Комплексоутворення на території району передбачає об'єднання (інтеграцію) ресурсів всіх відомств - учасників розв'язання конкретних проблем, концентрацію їх у межах TBK, виділення провідних ланок (галузей спеціалізації), пропорційний розвиток усіх комплектуючих виробництв та інфраструктури, використання природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, створення максимально зручних умов життя і праці населення.
Залежно від характеру взаємного поєднання галузей, внутрішньогалузевих і міжгалузевих зв'язків виділяють прості і складні комплекси. Якщо галузі розвиваються відособлено, не мають між собою тісних виробничих зв'язків, але розміщені в одному районі, то вони можуть використовувати для виробничих потреб трудові ресурси, енергетичну базу, транспорт, комунікації. Вже той факт, що різні виробництва знаходяться в одному районі, до певної міри вказує на те, що вони мають певний вплив на характер комплексоутворення. Наприклад, у районі паралельно розвивається видобуток природних будівельних матеріалів і виробництво харчових продуктів; таке поєднання підприємств є простим комплексом. Воно передбачає певні спільні обслуговуючі виробництва, зокрема виробничу і соціально-побутову інфраструктуру (будівельна база, транспорт, енергетика, водопостачання, ремонтна база, складське господарство, житлово-комунальне господарство, сфера послуг). Прості комплекси можуть поступово трансформуватися у складні утворення за умови розвитку нових підприємств, що виникають у результаті комбінування і територіального зближення кооперованих виробництв. Особливо сприятливі умови для комплексоутворення створюються при послідовній обробці сировини і напівфабрикатів на стадіях виробничого процесу та виробничих відходів. У таких випадках поглиблюється комплексність і формуються нові галузі спеціалізації, зазнають певних змін виробнича і територіальна структури.
Аналіз розвитку господарства економічних районів передбачає виявлення основних напрямів розвитку регіональних ТВК, рівня їх спеціалізації і комплексності. Рівень спеціалізації галузей регіону можна встановити за допомогою індексного методу. Система територіальних індексів відносних показників кількісних характеристик районів, де за базу приймаються середні показники по країні (району), дає змогу робити широкі порівняння та узагальнення.
Індекс рівня районної спеціалізації на галузі - це відношення частки галузі у певному районі до частки цієї галузі в країні.
де 5/" - індекс рівня районної спеціалізації і-ї галузі (/=1,2, З, т) в г-му районі; Р[ - обсяг виробництва і-ї галузі в г-му районі; РГ - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції в г-му районі (г= 1, 2, 3,п); Р. - обсяг виробництва в /-й галузі по країні в цілому; Р - обсяг виробництва всієї промислової (сільськогосподарської) продукції по країні в цілому.
За умови "9.г £ 1 галузь промисловості (сільського господарства) належить до виробництв спеціалізації. Наприклад, якщо частка машинобудування в районі становить 36 % у загальній вартості товарної промислової продукції, а в країні його частка
36
дорівнює 18 %, то = - = 2,0. Одержаний індекс свідчить про
18
те, що машинобудування в районі виступає галуззю спеціалізації.
Інший частковий індекс - ефективності районної спеціалізації - виражає відношення обсягу продукції на одиницю витрат (ресурсів) у районі до такого ж показника в країні. Ефективність досягається за рахунок економії капітальних вкладень, скорочення строків окупності та строків будівництва (фактор часу). Варто також використовувати систему додаткових показників, а саме: 1) собівартість виробленої продукції; 2) питомі капітальні вкладення на одиницю приросту продукції; 3) використання трудових ресурсів і ступінь зайнятості населення; 4) транспортні витрати на доставку продукції в райони споживання.
Дослідження територіальної структури господарства економічних районів спрямовані на встановлення рівня концентрації окремих господарських (виробничих) функцій, а також їх територіальної взаємопов'язаності на основі дослідження конфігураційних особливостей територій, зон їх взаємного впливу та комунікаційних властивостей. Одним із традиційних для суспільної географії показників, що оцінює територіальну структуру промислового комплексу, є коефіцієнт територіальної концентрації. Він використовується при аналізі рівня сформованості територій економічних районів та розраховується за формулою:
де Кк - коефіцієнт територіальної концентрації виробництва; Еі - показник розвитку виробництва на території району (або в його частині); Е - сукупний показник розвитку виробництва в країні в цілому; Т1 - площа території району (або його частини); Т - загальна площа країни. За цим показником встановлюється рівень концентрації господарської діяльності, що свідчить про інтенсивність, характер освоєності та можливості подальшого розвитку окремих територій держави.
У практиці регіональних досліджень прийнято використовувати порівняльні показники ефективності виробництва. Так, характеризуючи економіку окремих районів України, можна встановити, що собівартість видобутку палива, хімічної сировини, виробництва сільськогосподарської сировини та окремих видів готової продукції в деяких районах досить різна. При зіставленні собівартості (витрат) виробництва в районах із середніми витратами в країні можна визначити порівняльну ефективність спеціалізації районів (індексний метод). Для цього В.В. Кістанов запропонував систему порівняльних показників.
Се - відношення витрат (або прибутку) виробництва на одиницю продукції в районі (І ) до такого ж показника в країні
де Се - показник (індекс) ефективності спеціалізації району; / - витрати виробництва на одиницю продукції в районі; /к - витрати виробництва на одиницю продукції в країні.
Індекс показує, у скільки разів середньорайонні затрати (або одержаний ефект) на одиницю виробленої продукції менші або більші від середніх у країні.
Для виявлення ролі галузі у міжрайонному обміні застосовується коефіцієнт міжрайонної товарності - відношення чистого вивозу продукції (різниця між вивозом і ввозом аналогічної продукції) до загального обсягу їі виробництва в цьому районі:
де Ц - коефіцієнт міжрайонної товарності і-ї галузі (¿=1,2, З, т) в г-му районі (г = 1, 2, 3, п) W[ - вивіз продукції і-ї галузі з r-го району; V[ - ввіз продукції і-ї галузі в г-й район; X¡ - обсяг виробництва і-ї галузі в г-му районі.
Економічне обґрунтування розміщення і територіальної організації підприємств і цілих галузей промисловості передбачає також визначення рівня комплексності окремих галузей господарства економічних районів.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Регіональна економіка» автора Щук С.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1.6. Методи наукового аналізу господарства економічних районів“ на сторінці 3. Приємного читання.